Тіні в раю. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Отже, він не брехав. Ясна річ, Льові я повірив тільки наполовину, бо він був схильний перебільшувати, надто коли у чомусь невпевнений.

      – Ці картини – теж емігранти, так само як і ви, – пояснив Сильверс. – І вони часто опиняються у найдивовижніших місцях. Чи добре вони там почуваються – хтозна.

      Він приніс із сусідньої кімнати дві акварелі.

      – Знаєте, чиї вони?

      – Сезанна.

      Сильверс здивувався.

      – А можете сказати, яка з них краща?

      – У Сезанна всі акварелі хороші, – відповів я. – Дорожча мала би бути та, що ліворуч.

      – Чому? Бо вона більшого розміру?

      – Ні, не тому. Це його пізня робота, виконана майже у стилі кубізму. Дуже красивий пейзаж Провансу з вершиною Сент-Віктуар. У брюссельському музеї висить схожа.

      Сильверс змінився на лиці. Він підвівся.

      – Де ви раніше працювали? – спитав він різко.

      Я пригадав Наташу Петровну.

      – Я ніде не працював, – відповів я спокійно. – І на конкурентів теж ні. Я не шпигун. Просто провів якийсь час у брюссельському музеї.

      – Коли?

      – Під час окупації. Я там переховувався, потім утік, перетнувши кордон. Саме там і набув своїх скромних знань.

      Сильверс знову сів.

      – У нашій професії обережність надмірною не буває, – пробурмотів він.

      – Чому? – запитав я, радий, що більше не треба нічого пояснювати.

      Якусь мить Сильверс вагався.

      – Картини – як істоти. Як жінки. Їх не можна показувати направо й наліво, щоб вони не втратили чарівності. І вартості.

      – Але ж їх саме для цього і створено?

      – Можливо. Але я в цьому не зовсім переконаний. Для торговця важливо, щоб не кожен міг їх розпізнати.

      – Дивно. Я думав, що саме це й підвищує ціну.

      – Не завжди. Картини, що їх надто часто виставляють на показ, фахівці називають згорілими. Натомість картини, які завжди належали до приватної колекції і яких майже ніхто не бачив, називають цнотливими. Саме за останні платять більше. Не тому, що вони кращі, а тому, що у знавця чи колекціонера прокидається бажання пізнати щось нове.

      – І він готовий за це платити?

      Сильверс кивнув.

      – На жаль, зараз удесятеро більше колекціонерів, ніж знавців. Епоха справжніх знавців-колекціонерів закінчилася після Першої світової війни, 1918 року. За кожним політичним і економічним переворотом наступає фінансовий. І змінюються власники нерухомості. Одні все втрачають, інші багатіють. Старі колекціонери продають, нові приходять, часто вони мають гроші, але не знання. Щоб стати знавцем, потрібен час, терпіння і любов.

      Я його уважно слухав. Здавалося, в цій оббитій сірим оксамитом кімнаті з двома мольбертами сховалася загублена тиша мирного часу. На один мольберт Сильверс поставив іще одну картину.

      – А цю знаєте?

      – Моне. «Макове поле».

      – Вона СКАЧАТЬ