Тіні в раю. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ порівнювали. Війна була для мене поза межами будь-яких порівнянь, навіть, можливо, і слушних.

      – Я – ні! – вмить насупившись, відповів Льові. – Але у мого брата рояться такі думки. Ви тільки уявіть собі! Та це ж трагедія! Він хоче одружитися з якоюсь американською дівулею! Це буде початком нашого кінця.

      – З дівулею?

      – Так, з такою собі Христиною, з вибіленим пергідролем і начесаним над вухами волоссям, з виряченими, як у скумбрії, очима, і з писком, із якого стирчать аж сорок вісім зубів, щоб жадібно вгризтися в наші тяжко зароблені грошенята. Себто в наші зелені американські долари! Фарбована гієна з кривими ногами, до того ж – обидві праві!

      Якусь мить я намагався уявити собі цю картинку.

      – Бідна моя матуся! Добре, що вона не дожила до такого, – вів своєї Льові. – Якби вісім років тому її тіло не кремували, зараз би вона у труні перевернулася.

      Мене не вистачало, щоб уявити собі ще й цю заплутану балаканину. Але дещо примусило мене стрепенутися, мов сигнал сирени.

      – Кремували?

      – Ну так, у крематорії. Вона була побожна єврейка, народилася в Польщі. Померла тут. Знаєте…

      – Знаю, – квапливо відповів я. – А ваш брат? Чому йому не можна одружуватися?

      – Але ж не з американською дівулею! – обурився Льові. – У Нью-Йорку порядних єврейських дівчат більше, ніж будь-де у світі. То чому б і йому такої не знайти? Цілі міські квартали аж кишать ними! Але ж ні, йому треба домогтися свого. Це однаково, що в Єрусалимі одружитися з дівчиною на ім’я Брунгільда.

      Я мовчки слухав цей вибух емоцій. Не наважився закинути Льові його антисемітизм навиворіт. Тут було так само, як і на війні: будь-які жарти – недоречні, іронічні порівняння – неприпустимі.

      Льові заспокоївся.

      – Даруйте, – вибачився він. – Деколи в людини просто уривається терпець. Але з вами я хотів поговорити на зовсім іншу тему. Про паразитів. Учора я спілкувався з одним таким щодо вас. Йому потрібен хтось, хто знається на картинах. Але не так добре, щоб розгледіти якийсь шедевр, а потім продати його конкурентам. Тобто хтось такий, як ви, – який багато не розпатякує, а сидить тихше води, нижче трави. Було б добре, якби ви поговорили з ним. Скажімо, сьогодні годині о шостій вечора. Я вже домовився про зустріч. То як, підете?

      – Дуже дякую, – сказав я здивовано. – Я вам справді неймовірно вдячний!

      – Зароблятимете ви не дуже багато. «Річ не в тому, як починаєш, а в тому, щоб не втратити свого шансу», – казав мій батько. А тут… – Льові обвів рукою свою крамницю, – тут у вас немає жодних шансів.

      – Я вдячний, що мав змогу у вас працювати. І вдячний, що ви й далі мені допомагаєте. А чому ви це робите?

      – Ніколи не запитуйте чому. – Льові розглядав мене. – І справді, чому? Філантропами нас навряд чи назвеш. Але знаєте чому? Бо ви справляєте враження геть безпорадного.

      – Що? – здивувався я.

      – Напевно, саме в цьому СКАЧАТЬ