Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник). Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

      Біндинг підвівся і підійшов до шафи. Дістав пляшку та дві чарки.

      – Спочатку вип’ємо, Ернсте. Справжній арманьяк. Я його більше люблю, аніж коньяк. За твоє здоров’я!

      – За твоє здоров’я, Альфонсе!

      Біндинг знову наповнив чарки.

      – Ти де зупинився? У рідні?

      – У нас нікого з рідні у місті немає. У казармі.

      Біндинг поставив чарку на стіл.

      – Але ж, Ернсте, це безглуздо! Відпустка в казармі! Це ж узагалі не відпустка. Ти міг би пожити в мене. Тут вистачить місця! Спальня, ванна, все що хочеш, ніякої мороки.

      – Хіба ти живеш тут сам?

      – Ну звичайно! Ти, може, думаєш, що я одружився? Я ще не настільки з глузду з’їхав. При моєму становищі й так двері від жінок не зачиняються. Можеш мені повірити, Ернсте, вони просто повзають переді мною на колінах.

      – Справді?

      – На колінах! Ось хоч би вчора. Дама з вищих кіл, руде волосся, чудові груди, вуаль, хутряне пальто. Тут, на цьому килимі, вона ридала ридма і була згодна на все. Хотіла, щоб я допоміг їй визволити чоловіка з концентраційного табору.

      Гребер поглянув на нього.

      – А тобі це під силу?

      Біндинг розсміявся.

      – Запроторити туди можу, але визволити – це справа не проста. Я їй, звичайно, цього не сказав. Ну, то як? Переїздиш до мене? Ти ж бачиш, як тут!

      – Авжеж, бачу. Але поки що я не можу переїхати. Я скрізь розіслав запити про батьків і вказав зворотну адресу казарми. Я повинен чекати, доки надійдуть відповіді.

      – Гаразд, Ернсте. Тобі видніше, як то кажуть. Але пам’ятай, що в Альфонса для тебе завжди є місце. І харчі першокласні. Я людина передбачлива.

      – Дякую, Альфонсе.

      – Дурниці! Адже ми шкільні товариші. Треба триматися один одного. Ти ж частенько давав мені списувати класні роботи. До речі, ти ще не забув Бурмайстера?

      – Нашого вчителя математики?

      – Його. Це завдяки цьому недоноскові я кулею вилетів із школи. Через історію з Люсі Едлер. Пам’ятаєш?

      – Звичайно, – відповів Гребер. Він нічого не пам’ятав.

      – Чоловіче, як я благав його нікому не доповідати! Але все марно, він був невмолимий, мов сатана. Мовляв, моральні принципи і таке інше. Батько тоді мене мало не вбив. Бурмайстер! – Альфонс процідив це ім’я крізь зуби. – Я поквитався з ним, Ернсте! Потурбувався, щоб йому дали півроку концтаборів. Подивився б ти на нього після того, як він звідти вийшов! Коли він мене побачив, то виструнчився і мало в штани не наклав! Він мене вчив, а я його добре провчив. Непоганий жарт, еге ж?

      – Так.

      Альфонс засміявся:

      – Від таких жартів на душі стає легше. У цьому й полягає перевага нашого руху, який дає нам такі можливості.

      Побачивши, що Гребер підвівся, запитав:

      – Ти вже збираєшся тікати?

      – Мушу. Не сидиться мені.

      Біндинг СКАЧАТЬ