Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник). Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ саме від нього тепер почув те, в чому так довго не хотів зізнаватись, у чому хотів спершу розібратися вдома і чого боявся найбільше.

      – Есесівці, – повторив Фрезенбург презирливо. – Лише за них ми ще б’ємося. За СС, за гестапо, за брехунів і спекулянтів, за фанатиків, убивць і божевільних, щоб вони ще якийсь рік утримались при владі. За них – і більше ні за кого. Війну давно програно.

      Смеркло. Церковні двері позачиняли, щоб надвір не проникав жоден промінчик світла. У проймах вікон з’явились темні постаті, що запинали їх ковдрами. Входи до погребів та сховищ також затемнювали. Фрезенбург озирнувся довкола:

      – Ми стали кротами. Навіть у своїх проклятих душах. Ось до чого ми докотилися!

      Гребер дістав із кишені мундира почату пачку сигарет і простягнув товаришеві. Фрезенбург відмовився.

      – Пали сам. Або залиш собі. У мене їх вистачає.

      Гребер похитав головою:

      – Візьми.

      Фрезенбург ледь усміхнувся і взяв сигарету.

      – Коли їдеш?

      – Не знаю. Відпустку ще не затверджено.

      Гребер глибоко затягнувся і видихнув дим. Добре, коли є сигарети. Інколи навіть краще, ніж друзі. Сигарети не збивають з пуття. Вони мовчазні й добрі.

      – Не знаю, – повторив він. – Я вже давно взагалі нічого не знаю. Раніше все було ясно, а тепер усе переплуталось. Я хотів би заснути і прокинутись у зовсім інший час. Але це не так легко. Я з біса запізнився з роздумами. Немає чим пишатися!

      Фрезенбург потер ребром долоні шрам на обличчі:

      – Заспокойся. За останні десять років нам так протуркали вуха пропагандою, що просто важко було почути щось інше. Особливо те, у чого не такий крикливий голос. Сумніви й совість. Ти ще пригадуєш Польмана?

      – Він був у нас учителем історії та релігії.

      – Будеш удома, провідай його. Можливо, він ще живий. Поклонись йому від мене.

      – Чому б йому не жити? Адже він не солдат.

      – Ні.

      – Тоді ще живий, напевно. Йому не більше шістдесяти п’яти.

      – Привітай його від мене.

      – Гаразд.

      – Я мушу йти. Хай тобі щастить. Мабуть, більше не побачимось.

      – Мабуть. Хіба що після повернення. Та це й не довго, якихось три тижні.

      – І то правда. Ну, бувай здоровий.

      – Ти також.

      Фрезенбург, провалюючись у снігу, попростував до своєї роти, що розташувалася в сусідньому розбитому селі. Гребер дивився йому вслід, аж доки той не зник у сутінках. Тоді повернув назад. Перед церквою побачив темну тінь собаки. Двері прочинилися, і тоненький промінчик світла на мить вирвався надвір. То хтось відхилив плащ-намет при вході. Від тієї крихти світла повіяло теплом; не знаючи, що то за світло, можна було подумати, що ти на батьківщині. Гребер підійшов до собаки. Той відскочив убік, і Гребер побачив, що обидві покалічені статуї святих винесено з церкви надвір і поставлено в сніг. СКАЧАТЬ