Чорний обеліск. Тріумфальна арка. Ніч у Лісабоні (збірник). Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      На щастя, у цю мить в оркестрі знову вступають труби, і Ґеорґ з Лізою повертаються з танцювального майданчика. Ліза просто чарівна в крепдешині абрикосового кольору. Ризенфельд, після того, як він дізнався про плебейське походження Лізи, визначив нам кару – ми всі повинні бути його гостями в «Червоному млині». Зараз він вклоняється Лізі:

      – Прошу на танго, шановна пані. Не маєте нічого проти?

      Ліза на голову вища за Ризенфельда, і ми сподіваємось цікавого видовища. Однак, на наш подив, виявилось, що гранітний кайзер вміє чудово танцювати танго. І не тільки аргентінське, а й бразільське і, очевидно, ще кілька інших. Він кружляє по паркету навколо розгубленої Лізи, як ковзаняр-фігурист.

      – Як ти себе почуваєш? – питаю я Ґеорґа. – Не бери це близько до серця. Мамона проти почуття! Кілька днів тому мені також довелось вислухувати нотації з цього приводу. Від тебе теж, і в дуже пікантному становищі. Як Ліза вранці вибралась із твоєї кімнати?

      – Нам довелось скрутно. Ризенфельд вирішив влаштувати собі в конторі спостережний пункт. Хотів стежити за її вікном. Я гадав, що він кине це, коли я признаюсь, хто така Ліза. Однак нічого не допомогло. Він повівся як справжній мужчина. Нарешті мені пощастило витягти його на кілька хвилин до кухні пити каву. Ліза скористалася цим. Коли Ризенфельд знову повернувся в контору, на свій спостережний пункт, вона вже ласкаво посміхалася зі свого вікна.

      – У кімоно з чорногузами?

      – Ні, з вітряками.

      Я дивлюсь на нього. Він киває головою.

      – Виміняне за маленький надгробок. Це було необхідно. І все ж таки Ризенфельд, кланяючись, умудрився через вулицю запросити її на сьогодні в «Червоний млин».

      – Він не зважився б на таке, коли б досі вважав її за Рене де ля Тур.

      – Він зробив це цілком пристойно. Ліза погодилась. Вона вважає, що таким чином допоможе нашим торговельним справам.

      – А ти теж так вважаєш?

      – Еге ж, – весело відповідає Ґеорґ.

      Ризенфельд і Ліза повертаються з танцювального майданчика. Ризенфельд мокрий від поту, а Ліза холодна, як монастирська лілія. На превеликий свій подив, я раптом помічаю в барі знайому постать. Це Отто Бамбус. Він стоїть, трохи розгубившись у гармидері. Йому так личить тут бути, як личило б Бодендикові. Потім біля нього з’являється руда голова Віллі, і звідкись до мене долинає генеральський бас Рене де ля Тур:

      – Вільно, Бодмере!

      – Отто, – отямившись, питаю я Бамбуса, – який вітер тебе заніс сюди?

      – Не вітер, а я! – відповідає Віллі. – Я хочу щось зробити для німецької літератури. Отто незабаром повертається в село. Там у нього буде досить часу, щоб строчити вірші про грішний світ. А поки що хай він його побачить.

      Отто лагідно посміхається, блимаючи короткозорими очима. На лобі в нього виступив легкий піт. Віллі влаштовується з Рене та Отто за сусіднім столиком. Ліза й Рене кидають одна на одну убивчі погляди. Потім обидві, непереможені, гарні, усміхнені, одвертаються до своїх столиків.

      Отто нахиляється СКАЧАТЬ