Чорний обеліск. Тріумфальна арка. Ніч у Лісабоні (збірник). Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – А чому ж ні? Віллі зараз мільярдер.

      – Треба мені було спитати її, яку саме вона хоче. Мабуть, ондатрову чи боброву.

      – Лисячу, – байдуже кажу я. – Або, про мене, хай навіть леопардову.

      – Леопардова надто тонка на зиму. Котикова робить жінку старою. Шуба з чорнобурої лисиці – дуже товстою. Найкраща, звичайно, норкова.

      – Справді?

      – Еге ж. Шуба на все життя. Але страшенно дорога. Безбожно дорога.

      Я ставлю свою пляшку на підлогу. Розмова стає трохи неприємною.

      – Все це мені не під силу. Я не можу купити навіть кролячого коміра.

      – Ти? – здивовано питає Герда. – Хто ж про тебе каже?

      – Я кажу. Кожен вразливий чоловік за такої ситуації прийняв би твої слова на свій рахунок. А я, як на теперішні часи, аж занадто вразливий.

      Герда сміється.

      – Ти вразливий, мій хлопчику? Однак я справді маю на увазі не тебе.

      – А кого ж?

      – Едуарда. Кого ж іще?

      Я підводжуся.

      – Ти хочеш примусити Едуарда подарувати тобі шубу?

      – Звичайно, любий. Якщо мені тільки пощастить. Та може, коли Рене вже матиме… Чоловіки такі…

      – І ти розповідаєш мені про це, лежачи зі мною у ліжку?

      – А чому б ні? В такі хвилини мені спадають найкращі думки.

      Я мовчу, зовсім приголомшений.

      Герда повертає до мене голову.

      – Ти образився?

      – Принаймні, я спантеличений.

      – Чого? Тобі слід було б ображатись, якби я вимагала шубу від тебе.

      – А так я повинен пишатися, що ти хочеш мати її від Едуарда?

      – Звичайно! Це свідчить про те, що ти не фраєр.

      Я зиркаю на неї. Такого слова я не знаю.

      – А що таке – фраєр?

      – Той, у кого є гроші. Хто їх може витрачати на інших. Едуард, наприклад.

      – Віллі теж фраєр?

      Герда сміється.

      – Наполовину. Для Рене.

      Я почуваю себе досить-таки безглуздо і тому мовчу.

      – Хіба я не правду кажу? – питає Герда.

      – Правду? При чому тут правда?

      Герда знову сміється.

      – Мені здається, що ти справді заплутався. Яка ти ще дитина!

      – Якраз у цьому випадку я й хотів би бути дитиною, – кажу я, – інакше…

      – Що інакше?

      – Інакше… – я замислююсь. Мені й самому не зовсім зрозуміло, що я мав на думці, однак все-таки пробую висловити це: – Інакше я почував би себе напівсутенером.

      Тепер Герда вже голосно регоче.

      – Для цього тобі ще багато чого бракує, мій хлопчику.

      – Сподіваюсь, що бракуватиме й надалі.

      Герда повертає до мене обличчя. Запітнілий кухоль вона тримає в себе на грудях, втішаючись його прохолодою.

      – Бідний мій хлопчику, – каже вона, все ще сміючись, з неприємним напівматеринським СКАЧАТЬ