Біла принцеса. Філіппа Ґреґорі

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ за тими грубими мурами, він протримався б там кілька місяців, а може, й років. Якби Північ повстала з ним, вони зібрали б військо, більше за будь-яку Тюдорівську армію під командою Джаспера. Північ завжди була віддана дому Йорків, Мідлгем любив Ричарда як свого доброго короля, а вівтар у мідлгемській каплиці, мабуть, завжди був прикрашений білими трояндами. Я скоса подивилася на свою матір, яка стояла навколішках, схожа на взірець глибокої відданості, із заплющеними очима, задертим угору обличчям; пучок світла падав на її ясну вроду, схожу на вроду безсмертного янгола, що міркує про гріхи світу.

      – Ти знала про це? – прошепотіла я, нахиливши голову над своїми ворухливими пальцями, ніби я розмовляла зі своїми чотками.

      Вона не розплющила очей і не обернула голову, тоді як губи її ворушилися, ніби вона проказувала молитву.

      – Дещо знала. Сер Френсис надіслав мені листа.

      – І вони б’ються за нас?

      – Звичайно.

      – Ти думаєш, вони переможуть?

      Легка усмішка пробігла по її натхненному обличчю.

      – Можливо. Але я знаю одну річ.

      – Що саме?

      – Вони налякали Тюдорів майже до смерті. Ти бачила її обличчя? Ти бачила, як її архієпископ вибіг із кімнати?

      Вестмінстерський палац, Лондон

Травень 1486 року

      Уперше я довідалася про заворушення на вулицях, коли величезні зовнішні двері Вестмінстерського палацу заскрипіли під натиском десятків людей і гримнули, зачиняючись. Потім я почула, як важко гупнула балка, яку опустили, щоб наглухо зачинити ворота. Ми забарикадувалися в королівському палаці. Королівська родина Англії так боялася лондонців, що відгороджувалася від них важкими ворітьми й важкими дверима.

      Тримаючи руку на великому животі, я пішла в кімнати своєї матері. Вона стояла біля вікна, дивлячись понад мурами на лондонські вулиці, моя кузина Меґґі та моя сестра Анна стояли обабіч неї. Вона майже не обернулася, коли я увійшла, але Меґґі сказала через плече:

      – Вони вдвічі збільшили кількість охоронців на мурах. Можна бачити, як вони вибігають із вартівні й стають по місцях.

      – Що відбувається? – запитала я. – Що відбувається там унизу?

      – Люди повстають проти Генриха Тюдора, – спокійно відповіла моя мати.

      – Що ти сказала?

      – Сотні уже зібралися біля палацу.

      Я відчула, як дитина заворушилася в моєму животі. Я сіла й ковтнула повітря.

      – Що нам робити?

      – Залишатися тут, – рівним голосом відповіла моя мати. – Поки ми не побачимо, як нам бути.

      – Де нам бути? – нетерпляче запитала я. – Де ми будемо в безпеці?

      Вона озирнулася на моє побіліле обличчя й усміхнулася.

      – Заспокойся, моя люба. Я маю на увазі, що ми залишимося тут, поки не побачимо, хто переміг.

      – Ми бодай знаємо, хто проти кого воює?

      Вона СКАЧАТЬ