Доктор Сон. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ледь не звихнулася. Вона їй сказала: «Абро Рафаело Стоун, якщо це твоя витівка, припини це негайно». Люсі майже ніколи не виявляє до неї суворості, а коли це інколи трапляється, Абра буквально ридає, що трапилось і того вечора. Я вимкнув телевізор, а коли ввімкнув його знову, там все уже було нормальним. Я міг розповісти вам ще про півдесятка інших речей… інцидентів… феноменів… але більшість з них такі дрібні, що їх ледь зауважуєш. – Він знизав плечима. – Як я вже казав, до всього звикаєш.

      Джон сказав:

      – Я приїду на день народження. Після всього цього хіба мене могло б щось утримати?

      – Можливо, нічого не станеться, – сказав Дейв. – Пам’ятаєте ту стару загадку – як зробити так, щоб перестав протікати кран, ге? Викликати сантехніка.

      Кончетта фиркнула:

      – Якщо ти дійсно в це віриш, хлопчику-синку, гадаю, ти матимеш сюрприз. – А тоді до Далтона: – Зуба собі було б легше видерти, аніж привести його сюди.

      – Дай собі спокій, Момо, – почали займатися червоним кольором щоки Девіда.

      Джон зітхнув. Він відчував антагонізм між цими двома й раніше. Причини він не знав – можливо, то було щось на кшталт змагання за Люсі, – але йому не хотілося, щоби воно відкрито виплеснулося саме зараз. Ця неймовірна справа перетворила їх на тимчасових союзників, тож він бажав їх ними й залишити.

      – Припиніть гризтися. – Він промовив це достатньо різко, щоб вони відірвалися поглядами одне від одного і подивилися на нього, здивовані. – Я вам вірю. Я ніколи не стикався ні з чим і зблизька подібним…

      Чи стикався? Він завмер, згадавши свій загублений годинник.

      – Доку? – мовив Девід.

      – Перепрошую. Тямку втратив.

      На це вони обоє заусміхалися. Знову союзники. Добре.

      – Тим не менше, ніхто не кликатиме людей у білих халатах. Я обох вас сприймаю як врівноважених осіб, не схильних до істерії чи галюцинацій. Я б, можливо, припустив, що тут винна якась дивна форма синдрому Мюнхгаузена, якби тільки одна особа розповідала мені про такі… такі паранормальні явища… але ж ні. Вас аж троє. З чого постає питання, що б ви хотіли, аби я зробив?

      Дейв, здавалося, розгубився, але його теща-бабуся навпаки.

      – Оглянули її, як це ви робите з будь-якою дитиною, що хворіє…

      Червоне забарвлення, яке було почало спливати з Девідових щік, повернулося знову. Спалахнуло знову.

      – Абра не хвора, – гиркнув Девід.

      Четта обернулася до нього:

      – Cristo! Я сама знаю. Ти даси мені закінчити?

      Дейв здійняв угору руки, набравши страстотерпницького виразу.

      – Вибач, вибач, вибач.

      – Просто не затикай мені рота, Девіде.

      Втрутився Джон:

      – Дітки, якщо ви так рішуче налаштовані на суперечку, я буду змушений спрямувати вас до Тихої кімнати[120].

      Кончетта СКАЧАТЬ