Примари Пустомитського болота. Василь Тибель

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на Волині. Тут, ще задовго до народження Христа, були великі міста й села.

      – Що ти Плетеш, Професоре, хіба до Христа, щось було?

      – Тю, дурний! Як же ти в школі вчився? – кульгавий відвісив велетню запотиличника. – Христос же з’явився після потопу. Ще вони вежу стоїли, Вавилонську, правда, Професоре?

      – Майже так. Бачу в історії релігії ви обоє професори! – посміхнувся в бороду Професор. – А зараз ідіть у палатку й відпочивайте, завтра в нас буде багато роботи. Комарі  вже вас точно не чіпатимуть.

         З першими променями сонця Професор насилу розштовхав своїх лінивих робітників. Ті після вчорашнього «відпочинку» не могли зрозуміти, що від них хочуть. Професорові прийшлося прикласти чималих зусиль, перш чим копачі, озброївшись лопатами й кайлами,  вийшли до підніжжя струмка. Наближалася п’ята година й науковець, з картою в руках, нервував біля вкопаного вчора березового кілка. Сонце піднялося над болотом, і від дерев, що росли на узліссі, потяглися перші тіні. Професор пильно слідкував за годинником і тінню від вбитого кілка.  Спочатку, ледь помітна вона сягнула болота, але потім стала поволі вкорочуватися. Два громили теж вилупилися на тінь.

      – Стоп! Швидко погляньте де вона закінчується! – Професор послав Зуба на узлісся. Тінь зупинилася за  метрів п’ятдесят нижче, від учорашньої розкопки.

      – Ось тобі й похибка! Можна було дарма перекопати весь схил. А рити виявляється треба біля самого підніжжя.

       Робітники дружно взялись за лопати. Земля тут була не така суха, як на схилі, а в’язка й глиниста, тому копати було набагато важче. Зуб і Адмірал налягли на лопати. Професор і собі був взявся за держака, але заробивши криваві мозолі, швидко відмовився від цих спроб. До обіду копачі вирили чималий котлован – та жодних ознак скарбу. Чимдалі копачі заривались в землю, лиця їх хмурніли; пекли присмажені на сонці животи, тому приходилось працювати в сорочках, піт заливав їм очі, а ентузіазм зникав із кожною викинутою лопатою землі.

      – Ти, вчений хробак! Скільки будеш нас мордувати, де твоє золото? – не стримував люті Адмірал. Я скільки себе пам’ятаю, не працював так багато.

      – Надіюсь, ти мені заплатиш, щоб я повернув втрачені сили. – Зуб теж покинув копати й зі злобою дивився на Професора.

      – Тут воно, тут. На цей раз інтуїція мене не підводить, та й карта вказує. Не могло ж таке поховання безслідно зникнути. Тим більше, до нас ніхто не здогадався тут копати, бачите жодного сліду розкопок.

      – Бери сам і рий! А то ми тобі тут поховання зробимо. – Адмірал вистрибнув з ями й штовхнув туди бородатого. Той було взявся за лопату та на нього налетів Зуб. Зчинилась бійка. Кульгавий зверху керував поєдинком. Безумовно, сили були не рівні, й скоро Професор сповз із розбитим лицем на дно котловану.

      – Давай засиплемо його тут, і ділу кінець! – Відсапувався після  бійки Зуб.

      – Ні, він заплатить мені за кожну лопату, яку я викинув із тієї клятої, смердючої ями, – Адмірал стрибнув на дно й стріпонув СКАЧАТЬ