Бібліотека душ. Ренсом Ріггз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ лише такі висококласні пси, як оце я. А ви, як виявилося, дуже духмяна групка дивних. Думаю, частково це пояснюється страхом. Ну й не купалися давно…

      – Тоді ми йдемо за ними, – вирішила Емма.

      І потягла мене до рейок (де й ті сили взялися). Я опирався, тягнучи її за руку до себе.

      – Ні, ні… поїзди не їздитимуть ще довго, а якщо ми підемо пішки…

      – Мені начхати на небезпеку. Я їх не покину.

      – Це не просто небезпечно, це безглуздо. Еммо, їх уже нема, вони далеко.

      Вона прийняла свою руку й подибала до колії. Перечепилася, ледь не впала.

      – Скажи щось, – самими губами попросив я Едисона, і він вибіг уперед, щоб перегородити їй шлях.

      – Боюся, що він має рацію. Якщо ми вирушимо пішки, запах наших друзів вивітриться швидше, ніж ми встигнемо їх знайти. Навіть у моїх надзвичайних здібностей є межа.

      Емма зазирнула в тунель, перевела погляд на мене. Уся мука й душевна боротьба відбивалися тієї миті на її обличчі. Я простягнув руку.

      – Прошу тебе, ходімо. Це не означатиме, що ми здалися.

      – Ну гаразд, – з важким серцем промовила вона. – Гаразд.

      Та не встигли ми рушити в бік ескалатора, як з темряви біля рейок до нас озвався чийсь голос.

      – Сюди!

      Голос був ледь чутний, проте знайомий, з російським акцентом. Складаний чоловік. Я придивився до темряви й зміг розгледіти зім’яті обриси його тіла біля колії. Одна рука була піднята. У нього під час шарпанини влучила куля, і я думав, що витвори запхали його в поїзд разом з рештою наших. Але ось він був, лежав і махав нам рукою.

      – Сєрґєй! – вигукнула Емма.

      – Ти його знаєш? – підозріливо примружився Едисон.

      – Він жив у притулку пані Королик для дивних біженців, – пояснив я. У вухах поколювало від виття далеких сирен, що відлунням проникали з поверхні на станцію метро. До нас наближалися неприємності – можливо, замасковані під допомогу. І мені стало страшно, що наш єдиний шанс непомітно зникнути от-от щезне сам. Але й просто покинути складаного чоловіка ми не могли.

      Уникаючи найвищих скляних рифів, Едисон поквапився до нього. Емма дозволила мені взяти себе під руку, й ми почовгали слідом за ним. Сєрґєй лежав на боці, весь засипаний уламками скла, і спливав кров’ю. Куля поцілила йому в якийсь життєво важливий орган. Його окуляри в дротяній оправі тріснули, і він усе намагався прилаштувати їх на носі, щоб краще мене роздивитися.

      – Чудо, чудо, – прохрипів він голосом безбарвним, як удруге заварений чай. – Я чув, ти говорити монстерським язиком. Чудо.

      – Та ні. – Я став навколішки біля нього. – Уже не можу говорити, не виходить.

      – Якщо дар усередині, то навіки.

      Донизу ескалатором полинуло відлуння кроків і голосів. Я розкидав скло, щоб просунути під складаного руки.

      – Ми заберемо тебе з собою, – сказав я.

      – Облиште, – СКАЧАТЬ