Бібліотека душ. Ренсом Ріггз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ розумних пропозицій не відхиляють, – сердито прогарчав Едисон. – Зрадники, всі до одного. Та їх усіх перевішати треба!

      – Любчику, що таке? Невдалий день?

      Ми рвучко розвернулися і побачили, що позаду стоїть жінка. (Як довго вона там пробула? Що чула?) Вбрана вона була строго й по-діловому за модою 1950-х років – спідниця до колін і туфлі на низьких чорних підборах, – і ліниво пахкала сигареткою. Волосся вона вкладала на голові вуликом, а її акцент був не менш американським, ніж рівнини Середнього Заходу.

      – Я Лорейн, – відрекомендувалася жінка, – а ви тут новачки.

      – Ми чекаємо на одну людину, – сказала Емма. – Ми тут… на канікулах.

      – О, як я вас розумію! – вигукнула Лорейн. – Я й сама у відпустці. Останні п’ятдесят років. – Вона розсміялася, оголюючи заквецяні помадою зуби. – Якщо я можу вам бути чимось корисна, ви тільки дайте знати. У Лорейн найкращий вибір у Парш- провулку, це беззаперечний факт.

      – Ні, дякую, – відмовився я.

      – Сонечку, не бійся. Вони не кусаються.

      – Нам нічого не потрібно.

      Лорейн тільки плечима знизала.

      – Я просто хотіла чимось допомогти. У вас такий вигляд, наче ви загубилися.

      І вона розвернулася, щоб іти, проте щось у її словах викликало Еммину цікавість.

      – Вибір чого?

      Лорейн повернулася й сяйнула замащеною усмішкою.

      – Старі, молоді. Найрізноманітніші таланти. Дехто з моїх відвідувачів просто хоче подивитися шоу, і це нормально, але в інших є особливі потреби. І ми дбаємо про те, щоб ніхто не пішов невдоволеним.

      – Хлопець сказав «ні, дякую», – гарикнув Едисон. Здавалося, він от-от відправить ту жінку подалі. Але тут Емма виступила поперед нього й сказала:

      – Я б хотіла подивитися.

      – Що? – здивувався я.

      – Я хочу подивитися, – повторила Емма, і в її голосі вже чулися гострі нотки. – Покажіть.

      – Виконуємо лише серйозні запити, – попередила Лорейн.

      – О, я дуже серйозна.

      Я не знав, що замислила Емма, проте довіряв їй достатньо, щоб не протестувати.

      – А вони? – спитала Лорейн, невпевнено дивлячись на мене та Едисона. – Вони завжди такі грубіяни?

      – Так. Але вони нормальні.

      Лорейн примружилася, неначе оцінювала, чи важко буде силоміць викинути нас із її закладу, якщо раптом виникне така потреба.

      – Що ти вмієш робити? – спитала вона. – Що-небудь умієш?

      Емма прокашлялася й вирячила на мене очі. Я одразу ж збагнув, що вона телеграфує: «Збреши!»

      – Раніше я вмів піднімати поглядом у повітря олівці та інші речі, – сказав я, – але тепер навіть не можу поставити олівця сторчма. Здається, я… вийшов з ладу чи щось таке.

      – Таке буває навіть із найкращими. – Вона перевела погляд на Едисона. – А ти?

      Той СКАЧАТЬ