Смарагд. Валентина Мастєрова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і незрозумілу провину. Перед ким – не знав, але не перед Софією.

      На станції метро «Піонерська» автобус зупинився й більшість пасажирів вийшли. Вийшов і Данило з дівчатами. Стали трохи віддалік і почали радитися, куди їхати далі. Юнак теж прислухався до розмови, бо насправді не знав нічого в цьому величезному місті. Нараз відчув на собі чийсь погляд, обернувся – неподалік побачив купку циган. Вони дивилися на нього й між собою про щось розмовляли. Першим бажанням було – відвернутися, підштовхнути дівчат, аби йшли до метро, але він стояв і дивився.

      Одна з циганок щось сказала своїм, і вони замовкли. А жінка посміхнулася й підійшла до нього.

      – Шеву, де туке драбу таріел[2], – промовила, запитливо дивлячись йому в обличчя.

      – А манге на шти драбуте – ми саро жінав[3], – відповів швидко, відчуваючи на собі погляди інших циган і погляди однокурсниць, які замовкли й дивилися то на нього, то на циганку. Потім котрась засміялася й промовила нарочито голосно:

      – О, свій своїх зустрів.

      Ті слова прозвучали насмішкувато, та Данило в цю мить подумав про матір, яка, напевно, була чимось схожа на молоду циганку. Може, вона і з її роду. А може, з ними й ходила, адже Маріуца так мало розповіла про матір, та й Лідія – небагато. Циганка деякий час вивчала його обличчя, потім взяла за руку, недобре глянула на дівчат і відвела вбік:

      – Ту шаву роману?[4]

      І Данило відповів:

      – Ми – гаджу[5].

      Відповів винувато, мовби когось зрадив у цю хвилину.

      Циганка посміхнулася й недовірливо похитала головою, потім обернулася до решти циган, які дивилися на них і про щось тихо перемовлялися. Знову глянула на нього, але тепер у саменькі очі:

      – Авен манса[6].

      Не знати, що побачила в Данилових очах, та сказала саме ті слова, на які він чекав із самого малку. Може, й несвідомо чекав, але бажання піти з табором жило в ньому завжди, як живе у кожній людині сердечна прив’язаність до свого роду, звичаїв, до рідного слова.

      – Данко, ти скоро? – нетерпляче гукнула Марго.

      Дань легенько висмикнув руку, і в горлі перехопило, коли промовив:

      – Мені з вами не ходити – у мене інша дорога, – сказав те українською, сказав із такою тугою, що молода циганка з жалем глянула на нього й докірливо похитала головою.

      Не розуміючи, що з нею відбувається, Марго не зводила очей із Данила й циганки. На якусь мить відчула, як їй хочеться підійти до хлопця, взяти за руку, а циганці крикнути: «Іди геть!» Може б, і підійшла, коли б Данило в цей час не повернувся до гурту.

      – Ходімте вже, а то до вечора будемо тут стояти, – сказав до всіх і ні на кого не дивлячись.

      Туфлі купив такі, яких дуже хотілося, але купив не в магазині, а в чоловіка, що ніби виринув перед ним з-під землі, коли він, розчарований, виходив з універмагу. Відвів трохи вбік, дістав з-під поли широкого пальто чималий пакет, СКАЧАТЬ