Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця. Олександр Ільченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ неси лишень сюди! – повторив пан обозний. – Бо тут сиро, бо тут мулько… Перинку, ну ж!

      Та Михайлик, уже ступивши кілька кроків до голубого ридвана, щоб витягти звідтіль прездорову перину, раптом спинився.

      – Да й перебий ти її гарненько! – лагідно покрикував пан Купа.

      – Молотом, пане? – служивши в пана ковалем, а не постільничим, несподівано спалахнув Михайлик.

      – А ручками перебити не здужаєш? – єхидкувато спитав пан Демид.

      – Ручки в мене задля перинки надто репані, пане.

      – Роби, що велено, – собакувато визвірився обозний, шкірячи щербаті зуби.

      – Я, пане, коваль! – гоноровито відмовив парубок.

      – Ми ж ковалі-таки, – ствердно кивнула й матінка.

      – Без молота – ні маху! – поважно, без тіні усмішки, бо ж він був несміюн, додав синок і, круто обернувшись, подався геть від груші, до якої вже його чи вабила, чи й не вабила тая сила, що є, кажуть, дужча від многих сил на світі.

      Демид Пампушка був роззявив рота, щоб на неповажливого ковалиська гримнути, але…

      9

      Зненацька в нього за спиною розітнувся тонкий жіночий зойк:

      – Гадюка!

      – Це я – гадюка?! – притьмом обернувшись, ображено спитав обозний у дружини, але тут же побачив, як по килимку до заголеного рожевого стегенця переляканої пані Роксолани повзе, звиваючись, якась руда зміючка.

      – Ой, рятуйте ж! – лементувала пані.

      Але ніхто не ворухнувся.

      Пан обозний і завжди торопів перед будь-якою небезпекою.

      Явдоха… реготала.

      А Михайлик з неприхованою цікавістю дивився, що ж буде далі.

      – Пробі! – ґвалтувала пані.

      – Та це ж – не гадюка, – пирснула татарка Патиме.

      – То – жовтобрюх, пані, – сказала й Михайликова мама, ступила до зміючки й спокійно взяла її понижче золотої голови.

      Але пані зарепетувала ще дужче й прожогом кинулась до Михайлика.

      – Та він же не вкусить, пані, – був спробував мовити й парубок, але в ту ж мить Роксолана знов опинилась на його руках.

      Хлопця аж захитало.

      – Боюсь, боюсь! – волала пані.

      – Жовтобрюх зовсім не страшний, – намагався вгамувати її Михайлик.

      – А яке в нього кругленьке око, – і ковалева мама піднесла руду зміючку до самісінького носика пані Роксолани і так настрахала її, що коверзуха заверещала зовсім несамовито.

      – Злазьте, пані, – суворо наказала Явдоха.

      – Ой, не злізу!

      – Злазь, кажу тобі! – втрачаючи рештки хлопської поваги, гарикнула наймичка на свою пані.

      – Ой, боюсь!

      – Злазь, хвойдо, бо вкину гадину тобі за пазуху!

      – Кидайте, – зовсім інакшим голоском, спокійно і аж начебто знову сонно сказала Роксолана. – Не злізу все одно.

      – Тобто як? – повертаючись СКАЧАТЬ