Пластик. Артем Чех
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Пластик - Артем Чех страница 10
Название: Пластик
Автор: Артем Чех
Издательство: Фолио
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-966-03-4319-1
isbn:
– Олександре Миколайовичу, але ж ви!.. – застогнав Ніколаєвський.
– Ну, ну… Я з вами зараз відвертий настільки, наскільки ніколи не був відвертим навіть зі своїм сумлінням. Я знаю, ви вірний друг і ви мене зрозумієте, як ніхто інший. І в мене до вас одне прохання. Посприяйте мені в моїх старечих прагненнях. Так, як мужчина я вже ні на що не здатний, але ми з Валютою змогли б просто полежати голенькі під ковдрочкою…
– Ви помиляєтесь, пташечко, – важко, з видихом глянув Леонід Григорович на Культурного, – я не сваха, я професор, я…
– Та годі! Може, і вам щось перепаде.
– Ну, – очі Ніколаєвського заіскрились, – у такому разі я згоден. Тільки давайте це відкладемо на осінь. Чи відложимо? Відкладемо чи відложимо? – розчинився Ніколаєвський у самому собі. – Відкладемо! Відложимо! Ця спека зводить мене з розуму. На осінь.
– Осінь? Ні, мій любчику. Ніяких відкладемо. Зараз. Я не дотягну до осені… Бачте, я і це дійство підігнав якраз до Свята Демократії, хоча міг почекати до вересня, до дня міста. Після нашої з вами акції підійдемо до цього питання впритул. Я на вас розраховую, – і Культурний поцілував Ніколаєвського в губи.
Прибігла Валя.
З двома стаканчиками газованої рідини і майже бутафорським бюстом вона водночас мала безглуздий і чарівний вигляд.
– Дякую, – висловив свою вдячність Культурний.
Ніколаєвський загадково промовчав.
– Не сумуйте, Леоніде Григоровичу, все буде добре, зараз повернемося на кафедру, зробимо десяток дзвінків, домовимося про все і, повірте мені, нічого страшного не станеться. Ну, ну, не плачте, жалюгідне ж видовище, що люди подумають, Валя?
– Та нічого я не подумаю. Плачте, плачте скільки завгодно, Леоніде Григоровичу, тут усі свої, – усміхнулася Валя і злизала діамантову сльозу професора.
– Ну, як хочете, – занервував Олександр Миколайович. – Я бачу, що вас щось гнітить, щось покусює вашу жопку. Що вас так непокоїть, друже?
– Ні-ні, пташечко моя білокрила, – опам'ятався Ніколаєвський, – все добре. Це я плачу від щастя.
– Ну, дай бог, дай бог, – прокоментував Культурний. – А я вже грішним ділом подумав, що вас наші задумки обтяжують, а це, виявляється, сльози щастя. Ну, дай бог, дай бог, – повторив він.
– Ну що, стариганьчики, ходімо? – проявила свою активність Валя.
– Р-р-р-р-р, – хтиво заричав Культурний на Валю, – звичайно, – погодився він і продовжив: – Отже, у нас є невеличкі фінансові проблеми, які, я думаю, ми зможемо вдовольнити з допомогою нашого люб'язного ректора Василя Гнатовича. Він людина розуміюча, це і в його інтересах. Організаційні питання владнаємо з кафедрою. У нас є апарат…
– Телефонний? – не зрозумів Леонід Григорович.
– Ну, і телефонний, і, так би СКАЧАТЬ