Тарас Шевченко. Леонід Ушкалов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ О десятій вечора випили чаю, потім Брюллов закурив сигару, приліг на кушетку й почав уголос читати «Пертську красуню» Вальтера Скотта. Шевченко слухав. Вони часто читали так один одному. Та на цей раз обоє й незчулися, як заснули. Поета розбудив уже на зорі святковий артилерійський салют. Брюллов спокійно собі спав. Тоді Шевченко потихеньку вмився, вдягнувся й вийшов на вулицю. Люди вже йшли з церков зі свяченими пасками. «Гріх казати, – продовжує поет, – але мене тоді цікавив не так празник, як мій новенький лискучий непромокальний плащ. Дивлячись на нього, я думав: Господи, чи ж давно я навіть мріяти не міг про таку розкіш! А тепер! Сто карбованців викидаю за який-небудь плащ. Просто Овідієві метаморфози. А в театр я вже інакше й не йду, як у крісла та коли не коли в місця за кріслами, і йду дивитись не що завгодно, а намагаюсь потрапити або на бенефіс, або на повторення бенефісу…» Це – не вигадка. Таке справді було. Принаймні 1 квітня 1839 року Аполлон Мокрицький занотував у своєму щоденнику: «…завітав до Брюллова, він уже прокинувся, розповів мені, що хотів дивитись процесію в Казанський собор, та проспав з ласки Шевченка».

      Під вирішальним впливом Карла Брюллова формувалося й Шевченкове уявлення про прекрасне. Через багато-багато літ, 10 липня 1857 року, він згадає в «Журналі», як одного разу Жуковський із захватом показував йому та Штернберґові щойно привезені з Німеччини репродукції картин Петера фон Корнеліуса, Петера Гесса та інших художників «назарейської» школи. «І що ж ми на них побачили? – каже поет. – Видовжених, без ріски життя, мадонн, оточених готичними худими херувимами…» Словом, їм обом – палким прихильникам «неокласицизму» Брюллова – аж ніяк не імпонував ідеалізм німецьких художників, їхній пієтет до Середньовіччя. Про це друзі й стали говорити Жуковському, який спершу мовчки слухав, а потім таки не витримав і обізвав їх «зіпсованими учнями Карла Павловича». Брюллов і справді забороняв Шевченкові брати сюжети з історії часів Середньовіччя. Тільки з Біблії та з грецької і римської старовини. «Там, – казав він, – усе простота й вишуканість. А в середній історії – розбещеність і потворність».

      Від Брюллова ж таки йде і Шевченків пієтет до природи як до Божого творива, що є для митця вічною істиною. Згадаймо, як поет розмірковував над трактатом видатного польського гегельянця Кароля Лібельта «Естетика, або Наука про прекрасне»: «Він, наприклад, людину-творця в царині красних мистецтв загалом і живопису зокрема ставить вище за природу. Це тому, мовляв, що природа діє в наданих їй незмінних межах, тимчасом як людина-творець не обмежена у своїй творчості. Чи так це? Мені здається, що вільний художник обмежений навколишньою природою так само, як природа обмежена своїми вічними незмінними законами. І якщо цей вільний творець спробує бодай на волосинку відступити од вічної красуні природи, він стає боговідступником..»І тут-таки поет каже: «Великий Брюллов не дозволяв собі провести жодної рисочки без моделі, хоч йому, сповненому сили творчості, здавалось, СКАЧАТЬ