Сині двері зліва. Артем Чех

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пронизливим тьохканням. Різко відчинивши двері й гостро глянувши уперед, наш головний герой знову нікого не побачив, але раптом його периферійний погляд запримітив якесь невиразне ворушіння внизу. Опустивши очі, він побачив… Риму, доньку Рити Львівни, яка, за словами Артура, теж туди ж.

      – Альо! Сусід! – викрикнула Рима. – Я тут.

      – Я бачу, доброго дня, – ввічливо, майже куртуазно поздоровкався наш головний герой, так колись здоровкався мультиплікаційний слоник з маленькими чоловічками, що мешкали у кульбабі.

      – Чуєш, сусід, – у руках Рима тримала швабру, – давай я тобі допоможу.

      – Гм-м, дуже вдячний, але я сам упораюся. Тим більше у квартирі напрочуд чисто, і мити підлогу не обов'язково.

      – А я і не збиралася тобі підлогу мити. Просто подумала, що можу допомогти, і все тут.

      – А швабра? – поцікавився наш головний герой і мав на те свої причини: якщо є швабра, а мити підлогу ніхто не збирався, то виникає питання: а швабра?

      – До дзвоника не дістаю. Ну так шо?

      – А шо? – розгублено глянув наш головний герой на карлицю.

      – Шо-шо! Допомагати тобі?

      – А чим же ви мені можете допомогти?

      – Ну там, – замріяно протягнула Рима, – порозкладати речі, може, їсти приготувати, як захочеш.

      – А ви хочете?

      – Чесно – ні. Мене мамка прислали. Тільки ти їй не кажи, добре?

      – Добре.

      – А то вони мене поб'ють.

      – Господи, та що ж це таке у вас у всіх. І тебе вона б'є?

      – Вони всіх б'ють. То як, допомога потрібна чи ні?

      – Ні, дякую. Я сам.

      – Ну як знаєш… Ех, – Рима раптово скисла. – Навіть у коридор не запросив.

      – Ну, заходьте, заходьте… Може, чаю?

      – Здався мені твій чай… – її очі змокріли. Рима опустила швабру, що була вдвічі довшою за неї саму, і стала схожою на справдешнього ідальго, що от-от вступить у нерівний поєдинок з вітряками. – Ех, доведеться все розказати мамі. Виганяєш, значить.

      Сльози котилися з очей карлиці бурним річищем, наш головний герой збігав на кухню, відшукав ганчірку і, взявши у Рими швабру, заходився витирати гіркі, немов чорноморська сірка, сльози.

      – Мамка тебе по голівці не погладять! – її атавістичне тіло забилося у блазнівських конвульсіях, що неабияк злякало нашого головного героя.

      – Ну що? Що я зробив не так? – болісно зітхнув наш головний герой.

      – Все ти зробив не так. Образив бідолашну дівчинку.

      – Та не ображав я вас. Що за ідіотизм, що за виставу ви зараз переді мною розігруєте? Повірте, це ні до чого ладного не призведе.

      – Ще як призведе, – пхинькала Рима писклявим голосом. – Мамка вам всиплють! Хо, всиплють! Мало не здасться!

      – Ану йдіть звідси, повертайтеся до своєї квартири, – наш головний герой щосили намагався тримати себе в руках. – Давайте-давайте, СКАЧАТЬ