Сині двері зліва. Артем Чех

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мало відтінок вульгарної доброзичливості.

      – Хто? Хто сусідка?

      Артур важко зітхнув, проявляючи своє невдоволення туподумством нашого головного героя:

      – Рима. Донька Рити Львівни. Вона тут, у п'ятій квартирі. Металеві двері праворуч, біля сміттєпроводу.

      – Ага, тепер я розумію, – згадав наш головний герой фамільярне привітання карлиці у ліфті.

      – От і чудово. Тільки ти не подумай, що Рита Львівна таке вже чудовисько. Вона насправді лагідна, хоч усіх і б'є.

      – Усіх? – здивувався наш головний герой.

      – Ага.

      – І мене?

      – Ну, цього я не знаю. Мене – б'є, Риму свою – як Сидорову козу, Вєру Куйбіду…

      – Кого?

      – Вахтерку нашу.

      – Яку ще вахтерку?

      – Ну, я думав ти вже встиг з нею познайомитися. Унизу сидить, біля парадного входу. Віра Євсеївна Куйбіда.

      – Ви хотіли сказати Марія Федорівна Корф? Це ваш консьєрж, тобто, перепрошую, concierge.

      – Консьєрж, кажеш, тобто, перепрошую, concierge? От Куйбіда! Знову за старе, – змахнув руками Артур. – Ти їй, того, не дуже довіряй. Вона ще та! До речі, як і Рима – теж туди ж.

      – Себто туди? – перепитав наш головний герой, вказуючи неушкодженим пальцем у бік вікна.

      – Ага, – простодушно закивав Артур, – усі вони туди ж. Ну, добре. Немає часу цвірінькати, Рита Львівна знову всипле за затримку. Все, зачиняйся.

      Артур, згинаючи свою високу стать у поклонах і щебечучи привітання з новосіллям, вийшов, а наш головний герой, зачинивши за диваком у сітчастому блайзері двері, впав на вихолоджене, вкрите ворсистою ковдрою ліжко й засумував.

      Це був його перший день у столиці. Попереду на нього чекали неймовірні пригоди та сенсаційні звершення. Не довго сумуючи, наш головний герой, виснажений і роз'ятрений новими дивакуватими знайомствами, заснув. І снилося йому, що він посварився з батьком, а потім вибіг на вузенький міст, на якому тільки і встиг що прокричати: «Любі батьки, я завжди любив вас!» – а потім стрибнув униз, до безкінечного потоку автомобілів.

      Ніколай

      Від чого прокинувся наш головний герой, так і не було встановлено. Ходять чутки, що ніхто ніколи достеменно і не встановить причин пробудження нашого головного героя. Версій, які натикалися одна на одну й змагалися у своїй імовірності, було дві. Перша – неабияке відчуття голоду, яке охопило, немов простудна бацила, весь його організм. Друга – телефонний дзвінок, що був прямою профанацією сну як інституту спокою. Що правда, а що ні – на даному етапі розвитку повісті неважливо. Але знаємо напевно – дзвінок був, і на нього відповів наш головний герой.

      – Слухаю вас, – мовив він у слухавку.

      – А я – вас, – відповіли на тому кінці грайливим чоловічим голосом.

      – Не зрозумів.

      – Це Ніколай. Дійшли чутки, що в нас поселився новий мешканець, і я вирішив перевірити зв'язок. Тепер бачу, точніше, чую, що все гаразд.

      Наш СКАЧАТЬ