Сині двері зліва. Артем Чех

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ образу, наш головний герой важко видихнув зовсім не мужнє, а, скорші, гнилувате, немов над вигрібною ямою, міазматичне повітря й у пошуку порятунку подивився на Артура. Той лише знизав плечима, мовляв, у мене доля не ліпша.

      Артур

      Доля Артура дійсно була не ліпшою. В дитинстві його били. Переважно вдома і переважно свої. Своїми Артур називав тата і бабусю, які його ростили, плекали і… били.

      – Ви знаєте, що в дитинстві мене били свої? – запитав Артур у нашого головного героя, коли вони спустилися на другий поверх і зупинилися біля дверей, що були оббиті синім дерматином.

      – Ні, не знав. А це правда?

      – Правда, – трагічно відповів Артур і повернув ключа.

      – Мені дуже шкода…

      – Пусте.

      Відчинилися двері, і наш головний герой одразу відчув приємний запах.

      – Це хвойний освіжувач? – поцікавився він.

      – Хвойний.

      – Приємний запах.

      – Так, приємний. Іноді мені здається, що такий самий запах мала моя матінка.

      – Хвойний? Хвойний запах?

      – Хвойний. Вона померла, коли мені було два роки.

      – Хто помер?

      – Матінка.

      – Вибачте, я не знав…

      – Пусте. Я сам затіяв цю розмову. Ну, не будемо про це. Давай краще я покажу тобі квартиру.

      Велика постать Артура, що час від часу шморгав носом, заходилася вказувати на різні предмети, що стояли в кімнаті, й називати їхнє призначення.

      – Це – ліжко. На ньому ти зможеш із легкістю, властивою лише гірській птасі, виспатися. А це – піаніно. Ти вмієш грати? Ні? Шкода. Міг би чудово проводити час. Ось, власне, комод. Якщо є сорочки, футболки або, господи прости, спіднє – усе це ти зможеш тримати у комоді. Навіть револьвер.

      – У мене немає револьвера.

      – Прикро. Якби у тебе був револьвер, ти також з легкістю міг би тримати його у комоді. А як ти ставишся до косметики?

      – Не зрозумів, – злякався наш головний герой.

      – До косметики. Пудра, там, помада губна, можливо, туалетна вода.

      – Ну, туалетна вода є, а все інше – зайве.

      – Да? – чомусь перепитав Артур. – А я тебе прийняв за цих.

      – За яких ще цих?

      – Ну, за тих, що люблять робити один одному боляче там, де за нормальних умов – ну, ти мав би мене зрозуміти, яких нормальних умов, – боляче не буває.

      – Мав би, але не розумію.

      – Ну і добре, якщо ти не з цих. Тож і розуміти мене не обов'язково. Та-ак, – раптово протягнув Артур, – ідемо далі. Ось трельяж. Якщо у тебе немає косметики, то на нього можеш покласти рукавички. Хоча б рукавички у тебе є? – інтонація Артура ставала все більше й більше грайливою, якщо не сказати блазнівською.

      – Рукавички у мене є. Арсен…

      – Артур.

      – Вибачте, Артур, я знаю, для чого комод і для чого ліжко. Зайвий раз пояснювати не треба. СКАЧАТЬ