Сагайдачний. Андрій Чайковський
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Сагайдачний - Андрій Чайковський страница 2

СКАЧАТЬ воно і було. Серединою дороги їхала коляска. Видно було золотий хрест владичий, від якого відбивалися яркі промені сонця.

      — Нуте, панове-браття, ушикуймося на дорозі як слід і так під'їдьмо достойно і з повагою, — говорив один із шляхти.

      — Тихо там! — гукнув Грицько до своїх. — Ховатися і шаблі напоготові!

      Тепер усі завважили, що під лозами над Дністром коїться щось незвичайне. Щораз більше людей виїздило з ліз і ставали рядком. Почет владичий зближався щораз. Здається, що ніхто з них не міг бачити, що над Дністром діялося.

      Навпаки, Грицько бачив і одних, і других. Його варта, їдучи, крилась між вербами, і ніхто ані з дороги, ані від ліз не міг її завважити.

      Ті, що супроводжували владику, вважали себе безпечними. Весело гуторили, а для увеселення владики заводили герці, перебігалися, підкидали вгору шапки і відтак їх ловили в повітрі. І з того вийшло замішання в цілому гурті, аж наблизилися до того місця, де стояла підозріла громада під верболозами.

      В ту хвилю громада заревла пекельними голосами «алагу!» і, мов яструби, кинулася з шаблями, списами і ломаками на владичу дружину. Набіг був несподіваний. Шляхта, що супроводжувала владику, не вспіла впорядкуватися до оборони, як на них напали з усіх боків і стали бити.

      Тепер Грицько виїхав на середину дороги і, добуваючи шаблі, гукнув:

      — То не жарти, пани-браття! На дорогу! Шаблі в руки і скоком! В ім'я боже!

      Старий наче відмолодів. Стиснув коня і почвалував передом, а шляхта лавою за ним.

      Прискакали в саму пору.

      Багато Бережницьких та Вачинських лежало на землі побитих та покривавлених, їхні коні, позадиравши хвости, налякані, розбігалися на всі сторони. Якийсь забруднений голодранець простягнув руку до сивої владичої голови, як у тій хвилі прискочив Грицько і одним ударом відрубав йому руку. Кров жбухнула на владичу одежу. Жмайлова дружина рубала завзято куди попало. Отямились і Бережницькі та Бачинські і собі стали відбиватися. Боротьба тривала коротко. Напасники, побачивши перемогу, стали втікати в лози. За ними пустилися навздогін, ловили та в'язали мотузками.

      Грицько став перепитувати бранців, хто вони і хто їх на таке злочинство підбив. Вони призналися, що їх згуртував якийсь ксьондз із Самбора, обіцяв заплатити по золотому і дати коня, а вся добича буде їхня.

      Була тут всіляка збиранина: були татари, волохи і голота самбірська.

      Грицько видав короткий засуд:

      — Усіх на гілляку! — Він вказав на якогось кремезного татарина і приказав: — Повішай усіх, а тебе пустять на чотири вітри. Ти, Прокопе, тут останешся, — каже до свого внука. — Останешся тут з кількома шляхтичами і допильнуєш, щоби так було зроблено, як я присудив, я, Грицько Жмайло-Кульчицький!

      Татарин зараз засукав рукави і брався по одному вішати на вербі.

      Грицько скомандував:

      — Рушай до города!

      — Пане Грицьку! — гукала шляхта. — Владика вас кличе до себе.

СКАЧАТЬ