Сагайдачний. Андрій Чайковський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ще не зміркував, чим Марко над ним горує, і розпочав двобій так само. До того він був ще подражнений і гарячився. Маркові прийшлося тепер ще скорше його поконати.

      — Підожди, небоже, я вже знаю, як ти робиш, тепер тобі не вдасться.

      Семко став увихатися, щоб тільки не дати своєї шаблі захватити. Та Марко таки доконав свого і третій раз вибив з руки шаблю.

      Семко, червоний мов буряк, задиханий, наблизився до Марка і, подаючи йому руку, каже:

      — Ти тепер у бурсі будеш перший, нічого казати. Але я мушу твоєї штуки навчитися.

      — Так, то по-лицарськи, — каже вдоволений даскал, — ну, тепер, хлопці, поцілуйтеся і будьте приятелями.

      На кульчичан стали тепер дивитися інакше, і кожний забігав, щоб з ними познайомитися.

      — А чи твій брат також такий мистець на шаблі? — питали, показуючи на Петра.

      — Він також мистець, але від лука.

      — Давайте лука! — кричали спудеї.

      Петро взяв у руку лука, попробував силу тятиви, відтак зважив стрілу в руці й спитав:

      — Куди маю стріляти?

      — Ціли в турка, он там, на огорожі.

      Справді, намалювали там хлопці вуглем турка у великій чалмі, з бородою, та ще з файкою в зубах.

      — Де цілити?

      — Кажуть тобі, в турка, не бачиш?

      Та виджу, що в турка, але де — в око, в ніс, в писок?

      — Невидальщина! Ти собі жартуєш з нас! Буде з тебе, як поцілиш у голову.

      — Я з вами, відай, не договорюся. Отож кажу вам наперед, що поцілю в лице коло носа або в сам ніс, бо ще не знаю сили того лука.

      Петро зложився і випустив стрілу. Вона поцілила турка в сам ніс. Знову усі охнули.

      — Тепер цілю в зуби, — каже Петро, дуже радий з того, що так йому повелося.

      Знову фуркнула стріла і попала туркові в зуби.

      — Господи, а це що? — питали спудеї, зачудовані.

      — Біса імієт! — каже один.

      — Тепер стрілятиму без біса, — каже Петро, усміхаючись, — треба туркові вибити око! Во ім'я отця, і сина, і святого духа! — Він перехрестив лук і прицілився.

      Стріла попала туркові в око.

      Спудеї кинулись до фігури.

      — Не рушати стріл! Хай побачить пан ректор.

      Тепер виступив між хлопців якийсь козак. Він стояв позаду і приглядався так двобоєві на шаблі, як і стрілянню. Козак був кремезний, гарний мужчина. Лице гарне, обгоріле від сонця, чорний вус. На ньому багатий оксамитний кунтуш і сап'янові червоні чоботи. Вийшовши з гурту, він узяв обох хлопців на руки, мов малих дітей, і каже:

      — Лицарі з вас будуть, ось що! Таких мистців то хіба на Запорожжі шукати. Знайте, що я перший пушкар між козацтвом, а ти будеш перший лучник, а ти — перший на шаблі. Чи ти не з роду Жмайлів? Бо на Запорожжі ця штука Жмайловою зветься. Ростіть, хлопці, на славу України.

      Він поцілував одного і другого і поставив на землю, а сам вийшов з бурсового города.

      Це СКАЧАТЬ