Fata morgana. Михайло Коцюбинський
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Fata morgana - Михайло Коцюбинський страница 7
Название: Fata morgana
Автор: Михайло Коцюбинський
Издательство: Public Domain
Жанр: Зарубежная классика
isbn:
isbn:
А Маланка лютувала. Опрiч того, що її живий жаль брав за знiвеченою рибою, вона була голодна. Вон захляла з голоду, їй так хотiлось чогось гарячого, смачного, незвичайного, а дух свiжої линини лоскотав нiздрi, спирав вiддих: їй аж нудило од сильного бажання попоїсти. Проте вона розумiла, що не може приступити до страви, i ще сильнiше кляла.
– Не журись, жiнко, ось поставлять фабрику, тодi зароблю дещо…
– Бодай ти так жив, як та фабрика буде!
Андрiй пiдняв очi. I вони на мить зупинились i кинули далекий погляд кудись у простору, поза стiни, поза хату – i зразу ясно стало йому, що справдi фабрики не буде, що то дурнi надiї, що краще б вiн не варив риби, яку можна було продати та купити хлiба. I враз риба втратила свiй смак, охота до їжi одлетiла геть, i йому раптом схотiлось покинути хату…
Андрiй взяв шапку i вийшов.
Недоїдки риби вистигали на столi, а Маланка з дочкою сидiли мовчки по кутках та снували гiркi думи в мороцi погаслого дня. Сум стояв в хатi, обнявшись з тишею.
Потому вони разом встали, пiдiйшли, немов змовились, до стола i мовчки взялись за рибу. Вони поїли все дощенту, висмоктали кiсточки, висьорбали юшку i, мов голоднi коти, вилизали навiть миску.
Андрiй збирався на пошту: почепив на плече шкiряну торбу, взяв у руки цiпок. Коли вбiгла Маланка. На нiй лиця не було. Блiда, засапана, очi горять i вся тремтить.
– Iди… мiряють…
Андрiй видивився на неї.
Вона не могла говорити, притискала рукою серце i важко дихала. Другою рукою, умазаною в землi, бо тiльки що полола, вона махала перед його очима i показувала на дверi.
– Iди ж, мIряють-бо…
– Хто мiряє? Що?
– Пани, ох!.. Наїхали, будуть землю дiлити…
– Яку землю? Що ти мелеш!
– Всяку… помiж людьми… Iди доглянь, щоб нам одрiзали недалеко, ближче од села. Бо ще приладь дiстанеш…
– Свят, свят, свят… Опам'ятайся. Менi на пошту треба йти.
Маланка позеленiла.
– Ти пiдеш менi?
Вона прискочила до його страшна, як дика кицька, з перекошеним ротом, з пекучим поглядом, блiда як мара.
– Ти пiдеш менi зараз! – вищала вона тонким голосом. – Тобi, може, байдуже, дак менi не байдуже. Ти маєш дитину! Ти хочеш зарiзати її! Ти всiх нас рiжеш. Зараз менi йди. Люди заберуть краще. Чуєш? Ну!
I бачачи, що вiн стоїть нi в сих нi в тих i дивиться на неї, вона вхопила з припiчка рубель i замiрилась на його.
– Iди, бо тут тобi смерть буде!..
Вона ладна була його забити, Андрiй це бачив.
– Тю, дурна! – знизав вiн плечима – Таже бачиш – iду… Вiн сопiв, як ковальський мiх, i ледве поспiшав за Маланкою.
Увечерi повернулась Маланка додому весела, сливе щаслива. Вона бiгала по хатi немов молодими ногами, а думки її лiтали, як бiлi голуби на сонцi. Вона осмiхалась. Такi чуднi пани. Ходять собi по полю та й мiряють. Вона їм в ноги: пани мої, лебедоньки, згляньтесь на мене бiдну, одрiжте ближче, там, де пшениця родить, а вони регочуть. Iди, кажуть, бабко, додому, СКАЧАТЬ