Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей. Антін Мухарський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Це було у скверику на Львівській площі. Там і досі стоїть та лавочка. На тій лавочці ми і розсталися. Адже я, падлюка, «закрутив роман на стороні». Їй про це донесли «подруги».

      Оскільки Анжела була на курс молодша, ми навчалися у різних корпусах. Вони – на Ярославовому валу, а ми – на Хрещатику. На курсі ми підтримували абсолютно дружні стосунки з двома одеськими дівчатами Мариною і Тамарою. Марині я відверто симпатизував. А була ще третя – Муля, яка навчалася з нами, але жила у гуртожитку з Анжелою в одній кімнаті. Саме вона розказала їй, що я симпатизую Марині, хоча нічого серйозного між нами тоді ще не було. Проте Анжела люто приревнувала, сказала, що я покидьок і брехло, і не треба їй ніяких віршів, і взагалі вона киян за людей не вважає, бо всі ми маминькини синки, життя не знаємо, за батьківськими спинами ховаємося, карочє, гандони і підараси.

      «І щоб я тебе більше у моєму житті не бачила!» – встала і пішла геть.

      Отака була від початку норовлива і горда.

      Через якийсь час я одружився із Мариною, Анжела побралася із Сергієм Негоровим, більш відомим як Вілен Єгоров – нині знаний український кліпмейкер. У нас народилися діти. І жили ми десь у паралельних світах, аж доки наприкінці літа року 2001 від Різдва Христового доля не звела нас на кримському узбережжі, де ми обоє знімалися у фільмі Оксани Байрак… назви навіть не пам’ятаю.

      – Тримайте цигарку, пане отамане! – Сем простягає мені самокрутку. – Зроблено, як для себе.

      Взагалі-то, я не палю. Але як приходжу до «Бактерії», то можу собі дозволити пару-тройку самокруток із міцним голландським тютюном.

      – Дякую, друже! – Він дає мені прикурити.

      Глибоко, з насолодою затягуюсь і випускаю у повітря сизу хмару тютюнового диму, в якому постають далекі спогади.

      Ось ми сидимо в кадрі на терасі татарського ресторанчика «Старий Крим», що висить на скелі поблизу траси Сімферополь – Ялта. Тепер, коли буваємо у Криму, ми завжди називаємо цей ресторанчик «своїм», бо там наші почуття спалахнули знову. Вона у зеленій сукні. Руде волосся розсипане по плечах. За сценарієм ми – молоде подружжя у стані медового місяця. У перервах між дублями вона щось без упину говорить, розповідаючи, як їй важко далися останні зйомки у Києві, які всі ці оператори й освітлювачі гандони і підараси, а я дивлюся на її пухкий рот, довгу шию, граціозні пальці, що тримають келих із червоним вином, і мені її страшенно хочеться.

      Ось ми на яхті, пришвартованій в Гурзуфі, сидимо у кадрі. Я в махровому халаті, а вона у купальнику. Читає в перерві між дублями глянцевий журнал і паралельно весь час щось говорить. Я дивлюся на її довгі ноги з бездоганним перламутрово-рожевим педикюром, на її граціозну шию, на її пухкі губи, що розказують мені, як важко самій виховувати двох дітей, бо покидьок-чоловік не платить ані копійки грошей. Граціозні пальці тримають високий келих із шампанським, і мені її страшенно хочеться.

      Ось ми у кадрі їдемо в розкішному червоному кабріолеті «Порше» кримським серпантином. Я за кермом. Вона поруч, у білій СКАЧАТЬ