Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.. Микола Литвин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ нависла смертельна загроза. «Останньої хвилини вирятував курінь із кліщів ворога його курінний отаман Горук, – зазначали військові літописці. – Він вивів людей лівим берегом Стрипи на Соснівський причілок, який був ще тоді в руках австрійців»[36].

      Нова битва на Стрипі, яка розгорілася 1–2 листопада 1915 р., перевершила всі попередні бої. Вранці росіянам вдалося прорвати оборону 55-ї дивізії і захопити Семиківці. Щоб закрити пролом, були кинуті курені полку УСС. Сотні отамана С. Горука вийшли під С. Ішків, стрімкою контратакою відкинули противника на своїй ділянці. Особливо відзначився підрозділ під командуванням П. Франка. «Розстрільна під проводом чотаря П. Франка, – писав С. Горук про сина Каменяра, – ішла живо вперед, незважаючи на шалений вогонь артилерії і скорострілів. Вони перші захопили рови»[37].

      Наскільки то були запеклі бої, свідчить донесення від 1 листопада курінного отамана С. Горука, командиру полку: «Коло мене страшні річи. Ранених сила. Убитих маса. Не можна навіть їх винести з ровів, бо машинові кріси формально всіх сконують. От перед 1/2 годиною я вислав два цельта амуніції і одного хлопця, несучих вже нема при життю. Російська артилерія б’є на шварш лінію і на всі боївки „Іванами“. Коло нас направо є одна компанія Німців, а наліво сидять в наших ровах… Москалі. Там була необсажена просторінь, і они там виїхалися. Дальше наліво коло самого Ішкова є також Німці. Сотням можна довезти їсти лише вечером. Як буде так дальше, то мало хто з тих двох сотень остане. Прошу щось зробити, щоби нас вечером вицафали, бо вогонь без перерви триває від досвіта, а у нас половина рекрутів непривичних до таких речей». Того ж таки дня ввечері С. Горук надіслав друге донесення: «Прошу конечно постаратися, щоб оті дві сотні на становищах на полуднє від Ішкова злюзовано нині вечером, бо готово нічого з них не залишить ся. Сотня Носковського майже знищена. Хлопці не спали цілу ніч, цілий день нічого не їли, та позастилюють на пни. Прошу-бо не знаю де є чотар Сушко – о ласкаве заряджене, щоби довезено много амуніцій. Може би які нині сотні змінили сеї дві сотні. Вже маємо задушки»[38]. 2 листопада 1915 р. зусиллями січовиків становище було відновлено, прорив російських частин на Бережани відбито. У листі до брата у Дрогобич полковник Г. Коссак 3 листопада писав: «У нас третій день страшний бій. Боротьба йде на життя і смерть. Ще такого не було. Страти в нас великі: 40 убитих, 80 ранених, а понад 100 полоненими. Українські Січові стрільці здобули собі знов велику славу. Врятували ситуацію. Та що з того?.. Трупи та й трупи, а що за те?»[39]. Після Маківки це була друга велика битва полку УСС, у якій вони відзначилися хоробрістю і стійкістю.

      Усю зиму до травня 1916 р. полк Г. Коссака перебував у тилу. Старшинам і стрільцям були дозволені чотириденні відпустки додому. Поряд з регулярними заняттями по військовій підготовці проводилася культурно-освітня робота. Активну діяльність розгорнула Пресова кватира, у складі якої плідно працювали А. Баб’юк (М. Ірчан), А. Лотоцький, СКАЧАТЬ