Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.. Микола Литвин
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр. - Микола Литвин страница 11

СКАЧАТЬ С. Гузар своїй сестрі Стефанії, дружині отамана Горука, до Львова. – Вже по окружению нас із бригади ішла депеша за депешою, аби триматися до посліднього чоловіка… Своєю обороною урятували стрільці Бережани, а через це завдячує нам управа військова, що тепер аж в Карпатах… Але що нам з того, коли ми стратили свій полк… Горук до послідньої хвилі приказував – боронити ся, а навіть приказав з ножами продерти ся через Москалів, але се було неможливим. Ріжно люди сповідають. Одні кажуть, що оба отамани Лисняк і Горук суть убиті, а другі кажуть, що в неволі. В кожнім разі та ціла оборона – то заслуга Горука і відтепер він є українським героєм, яких мало»[49].

      Так Лисоня стала свідком завзяття і хоробрості січовиків. Незнана досі гора під Бережанами стала знаним на українських землях місцем геройської слави і болючих втрат Українських січових стрільців. Нині на Лисоні, що підіймається на 399 м над рівнем моря, височить Хрест скорботи і слави. Це була одна з найтрагічніших сторінок бойового літопису полку УСС. 133 старшин і стрільців (віком від 16 до 36 років) полягли на пагорбах Лисоні. Близько тисячі потрапили в полон. Серед них старшини С. Горук, З. Носковський, В. Коссак, О. Навроцький, І. Рогульський, Ф. Черник, О. Будзиновський, яких вивезли у Симбірськ, а також А. Мельник, В. Кучабський, Р. Сушко, А. Домарадський та інші, які потрапили до таборів військовополонених Царицина. У строю залишилося лише 16 старшин і півтораста стрільців[50].

      У жовтні 1916 р. залишки полку УСС виведено до Пісочного і Розвадова на Львівщині, місця дислокації недавно створеного Вишколу УСС – навчального центру для новобранців і видужуючих фронтовиків. Ним командував досвідчений старшина, 47-літній майор М. Тарнавський. Уродженець села Бариліва на Радехівщині після закінчення Бродівської гімназії всупереч волі батька-священика замість духовної кар’єри обрав військову. Українець та ще й вільнодумець не вписувався в офіцерський корпус австрійського війська, тож просувався по службі повільно. В перших боях світової війни під Радзивіловом, Бродами, Львовом проявив себе розсудливим мужнім командиром, був важко поранений і після одужання у січні 1916 р. прибув до Вишколу УСС[51].

      Таких частин в австрійській армії не було. Часто новобранців, особливо з числа національних меншостей «клаптикової» імперії, без елементарної підготовки кидали у бої. Боєздатність солдатів була надзвичайно низькою, що часто проявлялось у ході війни. За допомогою вишколу січовикам удавалося уникнути цієї хиби. Під керівництвом М. Тарнавського старшини навчального підрозділу домагалися високої індивідуальної підготовки стрільців та вишколу десятків і чет. При вишколі у Роздолі на Львівщині діяли двомісячні курси підстаршин, а в Трускавці готувалися старшини. Вишколом, що налічував від 300 до 3000 стрільців, командували авторитетні старшини Г. Коссак, М. Тарнавський, Ф. Кікаль, К. Слюсарчук. До нього приїздив наслідник престолу Карл, а також митрополит Андрей Шептицький, який 28 жовтня 1917 р. освятив прапор полку СКАЧАТЬ



<p>49</p>

 ЦДІА України у Львові. Ф. 385, оп. 1, спр. 27, арк. 14–15.

<p>50</p>

 Дзіковський В. Лисоня // За волю України. 317–323; Ріпецький С. Українські січові стрільці полягли в боях під Потуторами і на Лисоні в серпні і вересні 1916 р. // За волю України. С. 338–346; Лазарович М. Легіон Українських січових стрільців: формування, ідея, боротьба. Тернопіль, 2005. С. 147–151; Лисоня. 1916–1996. – Документи, щоденники, спогади, листи, поезії, пісні, знимки. Бережани, 1996. С. 3—113.

<p>51</p>

 Див.: Генерал Мирон Тарнавський (1869–1938): зб. ст. і матеріалів. Броди: Просвіта, 2011. 320 с.