Мер сидить на смерті. Андрій Процайло
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Мер сидить на смерті - Андрій Процайло страница

СКАЧАТЬ убота – вихідний день, студенти мають відвідати батьків, і так вихідних у них – як кіт наплакав, та Борислава Болеславівна не дозволила йому договорити.

      – Про «але…» треба думати до «але…», – попередила вона.

      І зникла за дверима, як привид. Аніскілечки не зіпсувавши настрою Левові. Бо, навчений гірким досвідом, він знав, що проблеми суботи треба вирішувати в суботу, а сьогодні – середа, 15 квітня 2015 року, найщасливіший день у його житті – день народження донечки Ганнусі!..

      А Борислава Болеславівна дійсно стійка!.. Як і її прізвище… Вперто гартує дисципліну! Бо що їй залишається робити, коли вдома – лише противний котяра і стіни, обклеєні розкладами занять?.. Ніякого особистого життя! На жаль…

      Лев ще встиг купити Ганнусі величезну ляльку, що цвіркотіла китайською. Проте він цим не переймався – ось-ось повернеться з Лондона з чергової конференції вундеркінд Борис Мудрагель і ляльку перекодує на українську… Без проблем…

      Марі відчинила двері разом із смачнющим запахом свіжоспеченого сирника… Фантастика! Чудасія! Не життя, а казка! Блаженство неймовірне!.. Лев чмокнув дружину в щічку і помчав до Ганнусі, що тягнула до татка ручки, дріботіла від радості ніжками і гугукала щастям…

      Всілися за стіл. Лев тільки відкоркував шампанське, як зателенькав мобільний Марі.

      – Маріє Юріївно! – телефонувала чергова лікарка. – У нас надзвичайна ситуація! Примчав якийсь божевільний, назвався магом. Із всіма щось поробив, що не рухаються і мовчать. Я одна дієздатна. Каже, що привиди ратуші затіяли змову проти Львова – хочуть украсти в міста душу! Вимагає вас!.. Інакше всіх до бісової матері відправить! Я не хочу до… бісової матері!.. Що робити?..

      – Я їду! – випалила у відповідь Марі. – Зараз же! Ждіть!.. – І винувато глянула на Лева.

      – Без тебе знову ніяк… – буркнув розчарований Лев.

      – На жаль… – У Марі в руках уже був ключ від машини.

      2

      Лев усадовив дитя на коліна, налив собі на денце шампанського.

      – За тебе, доню! – виголосив тост. – Звикай. Маєш таких батьків, що нудьгувати тобі не доведеться. Загартовуйся змалку. – Та не встиг випити, як заспівав дверний дзвінок. – О, мамця щось забула!.. – зрадів він.

      На порозі хитався поштар.

      – Здоров’я бажаю панові Безрукому! – витріщився на господаря. – Я… тобто… вечорами не працюю… – забелькотів далі, – але… тобто… є нештатні ситуації… Лист рекомендований вам нині прийшов… тобто… Мучив мене дотепер… І я вирішив… – Листоноша замовк і намагався зосередитися.

      – Тобто?.. – запитав Лев.

      – Що «тобтаєте»? – здивувався поштар. – Я вирішив доставити вам кореспонденцію терміново… Чую, щось важливе…

      – Давайте… – Чоловік починав злити Безрукого.

      – Е, ні… – замахав руками листоноша. – «Давайте» не пройде!.. Треба розписатися у моїй відомості. Вона алібі!.. Знаєте, що таке алібі?..

      – Здогадуюсь, – буркнув Лев. Розписався на хмільній галочці, намальованій поштарем. – Дякую, – додав. Прислухався. Йому здалося, що плаче Ганнуся.

      – «Дякую» в горло не заллєш… – помахав вказівним пальцем перед носом у господаря чоловік. Від цих слів Лева пересмикнуло. Чув уже їх одного разу.

      – Маю тільки шампанське…

      – Шампанське така штука, – резюмував поштар, – що коли потроїти, то майже таке саме, як горілка.

      Сусідка пані Стефа висунула з дверей спочатку голову, придивилась до дотепного листоноші і знервованого Лева і випхалась повністю.

      – Ти запрошуєш у гості, Левчику? – звела з надією брови.

      – Ні, – відмахнувся Безрукий. – Марі викликали на роботу. Я сам. Мала вередує. Без господині гостей не приймаю…

      – Шкода… А такий день! Такий день… – розчарувалася сусідка.

      Листоноша очікувально мовчав. Лев спідлоба глипнув на нього.

      – Зачекайте, – звелів і зник у кімнаті. Повернувся з шампанським. – Прошу, – запропонував в обмін на листа.

      Поштар прицілився до повної пляшки.

      – Забагато, – зробив він фаховий висновок.

      – А я для чого? – цвірінькнула пані Стефа. – Заходьте. Відмітимо день народження моєї Ганнусі. Внучечки, можна сказати. Бо я їй як бабуся рідна. – Пані Стефа заштовхала поштаря до себе в квартиру. Їй треба було поговорити. А вільних вух у час комп’ютерних технологій – катма…

      Ганнуся почала плакати. Лев кинув листа на тумбу біля вішалки і заспішив до дитяти. Взяв на руки, став розважати – не допомагало. Носив по квартирі, пропонував усе, що хоче, – все одно СКАЧАТЬ