Закохані у львівський дощ. Анастасія Ізотова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ нишпорю в сумці, я ще не вмію користуватись сучасним телефоном. Якщо це телефон.

      – Як набрати тут номер? – У безвиході все ж таки питаю я. Він сміється… як мило. Невже я одна не знаю як цим користуватися.

      – Давай покажу. – намагаючись зупинити сміх, Сашко взяв телефон. – Ти дійсно не з цього світу. Ось тут набирай. – Олександр віддав мені телефон і почав дуже зацікавлено з посмішкою мене розглядати. – А батько не хвилюється?

      – Він з нами вже давно не живе – автоматично відповіла я, набираючи номер.

      Телефон я напевне залишила в кав’ярні. Що за дурна звичка викладати телефон на стіл. Мати напевне вже всім знайомим, родичам і друзям подзвонила. А якщо врахувати, що я ніколи не затримуюсь без попередження, то вона мабуть вже зателефонувала у всі морги та лікарні.

      – Алло – після першого ж гудка я почула мамин голос.

      – Мамо. Це я!

      – Ольго! Що трапилось? – у маминому голосі я почула страх.

      – Все добре! Я здається загубила телефон, а відповідно й годинника не маю – ніяковіючи під поглядом Сашка оправдовувалася я.

      – Ти де? – з полегшенням запитала вона.

      – Я йду до дому. Все добре. Я вже скоро буду.

      – Ти хоч розумієш, як я хвилювалася? – почала кричати мама.

      – Вибач, матуся. Я скоро буду.

      – А звідки ти мені телефонуєш?

      – Кажу ж, що загубила телефон. От попросила подзвонити, щоб ти не хвилювалася.

      – Ольго, дома тебе чекає бесіда. – суворо повідомила вона.

      – Знаю, мамо, скоро буду. Бувай!

      – Чекаю.

      Цікаво, що я розкажу мамі….

      – Дякую за телефон. – я знову розчервонілася, адже мені довелося розмовляти з мамою при цьому зеленоокому джентльмені….

      – Проблеми? – посміхаючись, але удавано серйозно запитав він.

      – Я б так не сказала…. Хоча примусила мати дуже хвилюватися. Думаю мені варто поквапитись.

      – Зачекай хвильку, будь-ласка. Мені треба подзвонити.

      Цікаво куди він телефонує так терміново? Хоча, яке мені діло. Напевне викликає таксі, щоб їхати до дому, тому що ця історія з телефоном не на мою користь. І що за думки лізуть мені в голову? Я ж не хочу ніяких стосунків з цим чоловіком… чи хочу..?

      – Рома, привіт. Мені потрібна зараз машина. Я де? За басейном Динамо. По дорозі до Нового Львова. І ще мені потрібен гарний букет квітів. Якщо знайдеш, то червоні троянди з білими орхідеями. …. Чекаю… Добре, 10 хвилин.

      Напевне їде на побачення. Заздрю я тій жінці. Та що ж таке! Мене це не повинно хвилювати, тим більше розстроювати. Ми знайомі декілька годин і все. Треба прощатися і йти до дому, тому що мені неприємна думка, про його побачення. Що ж за дурниці в мене в голові? Він мені ніхто. Он їде маршрутка якась…

      – Олександр, дякую за приємну прогулянку, але вже мушу бігти. Приємно було познайомитися. – Швидко промовила я.

      – Зачекай! Ти куди? – Здивовано СКАЧАТЬ