Закохані у львівський дощ. Анастасія Ізотова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Моментом варто насолоджуватися – йому смішно, а я знову червонію.

      Мій попутчик став дуже серйозним, невже мої слова його зачепили. Я не хотіла образити. І хто знає що той Міха мав на увазі. Якась важка пауза в розмові. Дивно, але ми вже підходимо до Зеленої. Цікаво, котра година. Хоча подивитися зараз це буде певно не ввічливо, тим більше телефон далеко в сумці.

      Тут Олександр зупинився, встав навпроти мене, з дуже серйозним виразом обличчя. Зараз скаже, що йому пора йти і я піду далі сама. Щоб йому! І хто мене тягнув за язика з тим моментом.

      – Олю, Ви праві! Моментом треба насолоджуватися, адже ніхто ж не знає що буде завтра. І наша прогулянка це саме такий момент. Дозвольте мені перейти на «ти», та взяти Вашу руку. Мені буде дуже приємно, якщо Ви, теж мені казатимете «ти». – хух, я навіть дихання від хвилювання затримала.

      – Так, звичайно! Давайте, давай на «ти». – Він знов посміхається, ніби і не було важкої перерви у розмові. Можливо так було лише для мене. Я занадто близько приймаю все до серця. Ми знайомі лише декілька годин, а я вже починаю мріяти про онуків. Аж смішно від цієї думки.

      – Можна нарешті взнати про що ж та книга? – Я взяла його за руку і ми пішли далі. Напевно зі сторони ми виглядаємо як з попереднього століття: він несе парасольку над нею, а вона тримається за його руку.

      – Якщо цікаво, то можу дати почитати. – спробувала пошуткувати я.

      – Не повіриш, але мені цікаво послухати твою точку зору. Твій переказ.

      – Навіть не знаю. Це звичайний роман про кохання.

      – Щасливе?

      – Не знаю.

      – Як це? – мій супутник дуже здивувався.

      – Відкритий фінал. – сумно відповіла я.

      – Як я розумію! – знов він сміється.

      Мені дуже цікаво чим займається цей чоловік. Спитати якось не зручно. Здається, що в ньому є загадка. А можливо мене просто зачаровують ці зелені очі. І знов я червонію. Все ж таки спитаю.

      – А чим ти займаєшся? – Ми задали це питання одночасно і обидва розсміялися.

      – Дама перша.

      – Розкажи, чим ти займаєшся? – Я б хотіла запитати це дивлячись на нього, але я і так вже червона.

      – Я мав на увазі, що ти перша розкажеш, але ти хитріша ніж я думав – посміхнувся Сашко. Як приємно, коли в людини хороший настрій і посмішка практично не сходить з милого обличчя. – Я очолюю невеличку фірму по виготовленню канцтоварів та сувенірів. Точніше не зовсім очолюю, я старший партнер. І ще я люблю їздити на мотоциклах та сидіти в тому кафе, саме за тим столиком, який зайняла ти. Якось так. А ти чим займаєшся?

      – В мене все набагато простіше: працюю в книгарні, і навчаюся заочно у ВНЗ. Дуже люблю читати і ходити в театр.

      – Знов я здивований. Сучасні дівчата так люблять кіно, що й не знають про існування театру. А чому ти не їздиш на машині? – дивне запитання, невже він і правді думає, що всі їздять на машинах. Він що з іншої країни.

      – Колись їздила, навіть отримала права, але моя нервова система занадто сильно страждала СКАЧАТЬ