Семен Жук і його родичі. Олександр Кониський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ще, що й жид обсчитає: дасть в набор кварту, а запише – дві…»

      – «Чим же ти запоможеш сему лиху?» допитувався Джур.

      «Треба чимсь запомогти, та вже в сім разі «запомога не од нас, а хиба од Бога»…

      – «От тобі й на!» зареготався Джур. – «От тобі й «сила», котра не знає чим побороть жида й горілку.»

      «Не регочись, брате!» визвірився Жук. «Буцім ти й не розумієш, що жид – тут пяте колесо до воза… Хиба без жида не буде й шинку! Гай-гай! ти згадай лучче про те, що половина бюджету в нашім государстві складується з горілки.»

      – «Еге! та от ти куди стрижеш! Значить: акциз – по боку!»

      «А ти думав як? щоб тілько одного жида по боку!.. Хе-хе-хе!..» Жук засміявся тим сміхом, в котрому можна почути не одну тілько веселу иронію, але якесь инче, смутне чувство. Тим часом Джур и Жук прийшли до Жуковоі кватири.

      «Заходь, покуримо», сказав Жук.

      – «Дякую! нема часу; треба швидче йти до дому, передягнусь, та до Бокогрія.»

      «Ну йди, та додержи ж слова! Через десять днів поідемо до мене в хутор… чуєш?»

      – «Чую, чую… прощай!»

      «На здоровє!»

      – «Щасливоі дороги.»

      Товариші розійшлись.

      Жук прийшовши до дому, довго міряв ступнями свою кімнату и вдовж и впоперек, покіль не ввійшла дівчина и не покликала ёго обідати.

      II

      Весна того року була раня, тепла; косовиця почалась рано. Звичайно: в Черніговщині коло Батурина починають косить перед Купалом, а того року почалась косовиця далеко раньше; вже коло половини червня стояли инде копиці сіна.

      Почтовим шляхом по дорозі до Батурина іхав простий візок трояком. На передку сидів погонич, хлопя літ під 16, босе, в одній сорочці и в соломяному брилі: спека була велика, так варом и варило. На заді воза сиділо двоє проізжих. И одежу, и лиця іх так занесло курявою, що не можна було розпізнати, хто з іх білявий, а хто чорнявий… Коні тюпали помаленьку и піднимали страшенну куряву, котра так стовпом и стояла. На дворі була така тиша, така тиша, що навіть листя на вербах ні каплі не тремтіло… Привязаний до дуги почтовий дзвоник не то що-б дзвонив, а якось жалібно голосив, наче й ёго добрала літня спека.

      То іхали Жук и Джур в рідну хату до Жука, де ёго ждала неня и сестри.

      «Ану хлопче! торкай пристяжних,» заговорив Жук до погонича… «Он – бач права зовсім не везе, й посторонки телюпаються. Торкай!.. от – от – недалеко. То й пече-ж!.. Господи!»

      – «Добре таки пече,» сказав погонич, буцім не дочувши слов Жука про пристяжну. Жук знов озвався:

      «Ну бо, хлопче! поганяй швидче! Дивись – ідемо наче з копами. Ну!.. приідемо до дому – мій могорич»

      – «Дякую! я не вживаю,»

      – «Чого не вживаєш?»

      – «Горілки.»

      «Ну четвертака дам, тілько швидче поганяй!

      – «Ей! ви гаспідскі коні! ніо!!» крикнув погонич на коней; сіпнув оглобельну СКАЧАТЬ