На розпутті. Борис Грінченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вулик.

      Гордій хотів був ще щось сказати, але ту ж мить новий біла примусив його скрикнути і побігти геть.

      – Прокляті бджоли, щоб вони всі виздихали! – скрикнув Гордій.

      – Защо ти їх лаєш? – спитався Демид. – Ти сам винен що вулика штовхнув.

      Гордій хотів був сказати Демидові щось не дуже гарне, але зупинивсь. Він тільки плюнув і почав терти собі шию руками.

      Через кільки часу біль трохи втих, але Гордій мовчав: він розсердився на дійсність, що так неласкаво розігнала його мрії. І дедалі він сердився все більше та більше: зло все росло та росло, все піднімалось та піднімалось у його в грудях. На кого? На бджіл, що його али, на Демида, що їх обо-роня, – а! хоч би швидше відціля піти!

      Але він зараз не пішов, а трохи мовчки позлував, лежачи на траві (Демид думав, що в його нестерпуче болить шия, не займав і дуже його жалів), знов помалу розбалакавсь, і знову хлоп'яча розмова повернулась до прочитаної книжки. Гордій знову почав оповідати, що зробив би, якби в його було три мільйони. Він довго й палко казав, а Демид слухав його мовчки, сидячи під грушею, прихилившись до стовбура спиною і втупивши замислені очі кудись у далечінь.

      – А ти що зробив би, якби в тебе було три мільйони? – зненацька спитався Гордій, ставши перед Демидом і вдивляючись у його блискучими, розпаленими очима.

      – Я? – перепитався Демид і змовк.

      – Еге, ти! Кажи! – нетерпляче підгонив Гордій.

      – Але ж у мене не буде трьох мільйонів, – чи то сумно, чи то поважно відмовив Демид, не одриваючи очей од блакитної далечіні.

      – А! Який ти! – розсердився Гордій. – Знаю, що не буде, але ж якби були?

      – Якби були? – знов перепитався Демид. – Якби були… Я не знаю, що з ними зробив би… Тільки я не поїхав би на північ.

      – Чому?

      – Що там? Читати цікаво, а їхати не хочу. У нас краще… – І відразу якась думка блиснула в хлопця в голові – очі засяли ясно й зважливо, він випроставсь. – Якби в мене було багато, багато грошей – заговорив він голосно, – то я зробив би так, щоб убогих не було.

      – Щоб убогих не було?

      – Еге! Я з мамою ходив до Прокопа…

      – Хто се – Прокіп?

      – Чоловік один, мужик… У його була жінка хвора, і мама носила ліки. Які вони вбогі! Одежа драна, в хаті порожньо і – їсти нема нічого… самий цвілий сухар.

      Останні слова Демид вимовив сумно.

      Гордій дивуючись слухав його і – не розумів.

      Але се не пошкодило хлопцям зійтися і четвертого дня, і п'ятого, не пошкодило їм потоваришувати добре. Демид не міг ходити до Гордія, бо ж Гордіїв дядько не ладнав щось із Демидовим батьком, але ж зате Гордій ходив до Демида. Звісно, він робив се так, щоб дядько не знав, та це ще більше його зваблювало, що воно заборонене.

      Батько Демидів був панського роду і мав кріпаків. Усе те він процвиндрив, прогуляв у божевільних оргіях. Кирило СКАЧАТЬ