Роман з містом. Світлана Горбань

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ звично поралася біля плити. Вона давно зрозуміла, що хазяйці краще підтакувати. Однаково правда буде не твоя. Ця підстаркувата жінка вміє тримати всіх у своєму міцному кулаці. У цій родині так заведено: слово матері – перше й останнє. І чоловік, і дочка, і два сини, красені-студенти, підлягли цьому правилу.

      – Після сніданку відразу підемо по харчі. Сини приїдуть, треба чогось смачненького приготувати. Ох, бідолашні мої студенти! Що вони там, у Кракові, їдять?!

      Нарешті на обличчі пані Зосі з’явилося щось подібне до усмішки. Можна трохи розслабитися.

      Звуки Шопенової прелюдії перемішалися з пахощами вранішньої кави та здобних булочок і димом з батькової люльки. Затишний щасливий ранок у родині успішного стоматолога Станіслава Свідзинського почався.

      II

      Пан Зулевич приїхав до Львова в нагальній справі, печальній і воднораз трохи приємній: померлий вуйко залишив частину спадку і йому. Заповіт був складений завчасно, завірений у нотаріуса, тому сварок між родичами не виникало – лише старанно прихована ворожість, бо кожен вважав, що його покривджено.

      Представники великої сім’ї сиділи набурмосені й гостро дивилися одне на одного. Але не Ілько Зулевич. Бо сума з п’ятьма нулями перепливла саме до його кишені. Виявилося, що старий Зенек найбільше любив саме небожа, який ураз обернувся на заможного чоловіка. І вирішив того ж дня розпочати заможне, статечне життя.

      – Дякую, любий вуйку, старий буркуне… – розчулено думав пан Ілько, замовляючи в пристойній ресторації[2] коньяк і наїдки до нього.

      Наприкінці тридцятих років львівські кнайпи[3] набули справжнього варшавського шарму, проте не втратили й колишнього австрійського шику. Догідливо шаркнувши ніжкою, одягнений у бордову маринарку[4] офіціант буквально побіг виконувати замовлення, а Зулевич озирнувся довкола – і око зупинилося на самотній юній панянці, подібній не до квітки, а до ще не розвинутого бутона, який тільки-но збирається прикрасити собою світ і життя заможного чоловіка. Сиділа боком до нього й пестила пальчиком келих. В око впадали малесенький капелюшок із сітчастою вуалькою, волосся кольору темного меду та сукня дивовижного зеленавого відтінку.

      Придивившись уважніше, пан Зулевич зрозумів, що ця юнка вже прикрашає життя багатьох: занадто яскрава помада та глибочезне декольте, в якому потонув або втопив свої гроші, мабуть, не один чоловік, без сорому натякали на найдавнішу професію. Навіть скромно опущений погляд не міг збити з пантелику.

      Людей у ресторації було мало: майже всі столики – вільні. Тільки коло вікна чемно й тихо розмовляла компанія молодиків у модних дорогих шевйотових костюмах з двобортними піджаками і штанями з закотами.

      Пан Зулевич неодмінно придбає собі такого ж костюма! Негайно! Уже завтра!

      Ілько, впевненості якому додали коньяк і чималенький спадок, не вагаючись, устав і підійшов до панни:

      – Здається, файна дівчина нудьгує? СКАЧАТЬ