Роман з містом. Світлана Горбань

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Сьогодні ввечері його взагалі ніхто не помічає!

      Штаубе ще посидів трохи, а тоді пішов до дверей, сподіваючись, що його окликнуть і вмовлятимуть побути ще трохи. Однак ніхто не звернув на нього уваги. Навіть пані Зося.

      Спускався сходами, міцно тримаючись за поруччя: алкоголь і роздратування стукнули в голову, бракувало повітря. Нарешті дістався першого поверху, де чемна служниця, не дивлячись йому в очі, подала пальто й модний ціпок, що мав головку зі слонової кістки. Ображений невідь на кого чи на що молодик промовив, насилу стримуючи розпач:

      – Музика – річ приємна, але це не привід забувати про гостей!

      – Що ви таке кажете, пане бароне! Ви тут не гість, а близький друг, – відповіла Кася заспокійливо, хоч і не дуже дипломатично. – Гість сьогодні – пан Матей. А як він грає! Я такого ще не чула! Де там нашій Магді до нього!

      Барон зневажливо глянув на служницю скляними очима й нічого не відказав. За ним рипнули двері, відгородивши його від звичного товариства, від звуків тепер чужих веселощів.

      Холодне повітря трохи привело барона до тями, і тоді образа, сум, злість та відчай накрили його чорними крилами.

      Потоптався на ґанку: навіщо пішов геть? Не повертатися ж назад…

      Тим часом згори, крізь відчинені балконні двері, долинули звуки модного танго. Магдин голос, не дуже сильний, але глибокий і приємний, заспівав:

      В далекий світ, за синє море,

      Веліла доля йти в незнаний край,

      Покинуть вас, мрійливі зорі,

      Пахуче поле, ліс, ручай.

      Після шикарного чуттєвого пасажу розсипчастих рояльних звуків заспівало вже два голоси:

      Чи справді вже нам не стрінутись з тобою,

      Чи справді вже нам не мріять, не любить…

      Барон швидко пішов геть, а навздогінці линуло:

      Чи, може, лише вечірньою порою

      За тим, що було, нам тільки тужить.

      Грай, Магдо, грай! До чого дограєшся?

      Йому закортіло ще більше сп’яніти. Іноді, за компанію, він так напивався, навчаючись у військовому училищі! От і тепер слід притлумити неусвідомлену тривогу про втрату, про фатальну помилку і власну нікчемність.

      Почуття наплинули й потопили барона, не залишаючи повітря та надії, що вдасться виборсатися на поверхню. Але прохолодний вітерець прийшов на допомогу, заспокоїв, прояснив думки.

      Фон Штаубе зупинив таксі, поїхав до поштамту й послав батькам рішучу телеграму про своє бажання терміново одружитися. Повернувся додому і впав у сон-забуття. Без марень, без сновидінь. Наче цілісінький день виконував важку фізичну роботу.

      IV

      – Я вас уважно слухаю, – пан Свідзинський спокійно розглядав двох жінок-пацієнток – одну літню, худу й сумну, а другу зовсім юну, світлокосу, із широким обличчям і завеликим рівним носом, проте привабливу охайним виглядом та ідеально чистою білою шкірою, яка все ще частенько трапляється в жінок.

      Літня пані зітхнула:

      – СКАЧАТЬ