Вересові меди. Надія Гуменюк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ж ставав безхатьком – брусиловці ходили вулицями із запаленими смолоскипами і штрикали їх під стріхи осель непокірних. Знову ж таки тактика: не буде людям де жити, то не буде і прив’язки до місця, мусять підкоритися і їхати.

      Половина села пішла тоді з димом. Сім’ї, вивезені у східні області України та в Росію, так і не повернулися додому до кінця війни. Дехто з них приїхав аж у двадцятих роках, дехто назавжди залишився на чужині.

      Ті ж, кому вдалося вчасно зметикувати, що воно й до чого, і не далися, щоб їх випровадили із села, втекли до лісу, за непрохідні болота, куди брусиловські вояки боялися поткнутися. Вирішили: краще лишитися без хати, ніж покинути свою землю. Там і перебули час, поки в селі мінялася влада. Після відступу російської армії повернулися у Туричі, на свої згарища. Мусіли оселятися у вцілілих будівлях тих, кого царське командування евакуювало. Мали надію до повернення земляків відбудуватися і перебратися у власні хати. Але війна все котилася і котилася то в один, то в інший бік, крутилася і крутилася по колу, товклася, як Марко проклятий по пеклу, і кінця-краю їй не було видно. Тож чекали терпляче, поки ця вселенська бійня закінчиться, щоб уже тоді братися за будівництво.

      Після відступу царських вояків наполовину спалені Туричі перейшли до австрійців. Австріяків у селі зустріли похмурою настороженістю. Офіційно саме вони були ворогами для місцевого населення, бо ж Волинь належала до Російської імперії. Та мужицький розум підказував, що ні одні, ні другі місцевим не друзі, що як для росіян, так і для австрійців це поліське село, заховане серед лісів, у яких колись жили горді тури (звідси і Туричі), – всього лиш територія бою, а вціліє воно чи згорить дотла разом із усіма його жителями – обом арміям, як і обом чужим державам, байдуже.

      Та саме з австрійцями у Туричі прийшли українські січові стрільці. Патріотично налаштована інтелігенція – студенти, ліцеїсти, викладачі, поети, художники, співаки – утворили в австрійській армії свою добре вишколену військову формацію, яка намагалася розбудити етнічну пам’ять на землях, поневолених Російською імперією.

      Молоді вояки-добровольці сколихнули Туричі і дуже хутко й легенько прихилили його до себе. Їхні запальні слова про Україну, про рідну мову і церкву нікого не залишали байдужим. У цій страшній війні, що втягнула у себе понад півтора мільярди людей, майже три чверті всього населення Земної кулі, по два боки фронту, в обох ворогуючих військово-політичних блоках не зі своєї волі опинилися і тисячі українців, які, за законами війни, змушені були вбивати одні одних. А січові стрільці закликали до єднання українців, до створення своєї держави. Вони співали українських пісень, відкривали у селах українські школи.

      У Туричах приміщення школи ще ніколи не було. Його взялися будувати. Хлопці зорганізували толоку, і на неї прийшли всі – від малого до старого. Селяни привезли з лісу деревину, різали і стругали дошки, молоденькі січовики доставили звідкілясь червону СКАЧАТЬ