Українська драматургія. Золота збiрка. Иван Котляревский

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вдовствующую дякониху, но, побачивши тут Наталку (вздыхает), остановився побалакати з нею.

      Выборный (лукаво). Наталку? А де ж (осматривается) вона?

      Возный. Може, пiшла додому.

      Выборный. Золото – не дiвка! Наградив Бог Терпилиху дочкою. Кромi того, що красива, розумна, моторна i до всякого дiла дотепна, – яке у неї добре серце, як вона поважає матiр свою; шанує всiх старших себе; яка трудяща, яка рукодiльниця; себе i матiр свою на свiтi держить.

      Возный. Нiчого сказати – теє-то як його – хороша, хороша i уже в такiм возрастi…

      Выборный. Та й давно б час, так що ж? Сирота, та iще i бiдна. Нiхто i не квапиться.

      Возный. Однако ж я чув, що Наталцi траплялись женихи, i весьма пристойнiї, наприклад, тахтауловський дячок, чоловiк знаменитий басом своїм, iзучен ярмолоя i дуже знаєть печерсько-лаврський напiв; другий волосний – теє-то як його – писар iз Восьмачок, молодець не убогий i продолжающий службу свою безпорочно скоро год; третiй – пiдканцелярист iз суда по iменi Скоробреха i многiї другiї, но Наталка…

      Выборный. Що? Одказала? Добре зробила. Тахтауловський дяк п’є горiлки багато i уже спада з голосу; волосний писар i пiдканцелярист Скоробреха, як кажуть, жевжики обидва i голi, вашецi проше, як хлистики, а Наталцi треба не письменного, а хазяїна доброго, щоб умiв хлiб робити i щоб жiнку свою з матiр’ю годовав i зодiгав.

      Возный. Для чего же неписьменного? Наука – теє-то як його – в лiс не йде; письменство не єсть преткновенiє iлi помiха ко вступленiю в законний брак. Я скажу за себе: правда, я – теє-то як його – письменний, но по благостi всевишнього єсмь чоловiк, а по милостi дворян – возний, i живу хоть не так, як люди, а хоть побiля людей; копiйка волочиться i про чорний день iмiється. Признаюсь тобi, як приятелю, буде чим i жiнку – теє-то як його – i другого кого годовати i зодiгати.

      Выборный. Так чом же ви не одружитеся? Уже ж, здається, пора. Хiба в ченцi постригтись хочете? Чи ще, може, суджена на очi не нависла? Хiба хочете, щоб вам на весiллi сю пiсню спiвали? Ось слухайте.

      (Выборный поет.)

№ 5

      Ой пiд вишнею, пiд черешнею

      Стояв старий з молодою, як iз ягодою. (2)

      I просилася, i молилася:

      «Пусти мене, старий дiду, на улицю погулять!» (2)

      «Ой я й сам не пiду, i тебе не пущу:

      Хочеш мене, старенького, да покинути. (2)

      Ой не кидай мене, моя голубочко,

      Куплю тобi хатку, i ще сiна жатку,

      I ставок, i млинок, i вишневий садок». (2)

      «Ой не хочу хатки, анi сiна жатки,

      Нi ставка, нi млинка, нi вишневого садка. (2)

      Ой ти, старий дiдура, i зогнувся, як дуга,

      А я, молоденька, гуляти раденька». (2)

      Возный. Коли другiї облизня поймають, то i ми остерегаємся. Наталка многим женихам пiднесла печеного кабака; глядя на сiє, i я собi на умi.

      Выборный. А вам що до Наталки? Будто всi дiвки на неї похожi? Не тiлько свiта, що в вiкнi; сього дива повно на свiтi! Та до такого пана, як ви, у iншої аж жижка задрижить!

      Возный (в сторону). Признáюсь йому в моєй любвi к Наталцi. Послухай, пане виборний! СКАЧАТЬ