Перлини української класики (збірник). Василь Стефаник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не дінусь. Якби ви не знайшли мене, то я, мабуть, сама вже не вернулась би.

      Другого дня Мелашка з ріднею вийшли з Києва. Всі йшли бором смутні та невеселі. А бір гув, як море в негоду, од найтихішого вітру та наводив сум на сумні й без того душі.

      Мелашка прийшла додому, і свекруха справдила своє слово; од того часу вона знов облила Мелашку солодким медом, а полин неначе сховала десь у комору для Мотрі. Кайдашиха боялась, щоб Мелашка знов не чкурнула на Бассарабію або й за границю. Сльози та несподівана тривога помирили сім’ю, неначе всіх помиряюча смерть.

      Вернувшись додому, Кайдашиха поїхала в Богуслав на ярмарок, набрала Мелашці на спідницю й на хвартух, купила здорову гарну хустку й новий жовтий з червоними квітками очіпок. Через два тижні Мелашка обродинилась: вона мала сина.

VII

      У Кайдашевій хаті стала мирнота: свекруха помирилась із невісткою. Зате на дворі, між двома господарями, старим та молодим, почався нелад. Лаврін уже вважав себе за господаря. Вій був менший син у батька, і все батьківське добро, по українському звичаю, припадало меншому синові. Лаврін знав, що батькова хата, батькові воли й вози, все батьківське добро – все те його добро. Він перестав слухати батька, а батькові хотілось порядкувать у господарстві. Кайдаш постарівся і став ще частіше заглядать у корчму, запиваючи давнє панщанне горе. Всі гроші, що він заробляв у пана та в людей на возах, на плугах та боронах, старий Кайдаш пропивав у шинку.

      Він не давав Лаврінові грошей до рук, і Лаврінові стало важко покорятись дражливому та лайливому батькові.

      У Петрівку починалась косовиця та гребовиця, а тим часом достиг і ранній ячмінь-рихоль.

      Старий Кайдаш загадав звечора Кайдашисі та Мелашці гребти сіно, а Лаврінові косити ячмінь. Другого дня Мелашка взяла на руки дитину, причепила на спині колиску й триноги для колиски; Кайдашиха забрала граблі, тикву з водою, і вони вирядились у поле.

      Старий Кайдаш порався в повітці коло свого майстерства. Коли дивиться він, серед двору Лаврін запрягає воли, а коса лежить на призьбі.

      – Чом це ти, Лаврін, і досі не йдеш у поле? Чи ти не бачиш, що сонце вже от-от поверне на полудень? – спитав Кайдаш. – Та нащо ж ти оце запрягаєш воли?

      – Поїду до млина. Казала мати, що нема борошна, – обізвався Лаврін, завертаючи воли до воза.

      – А я ж тобі велів іти косити ячмінь?

      – Постоїть до завтра, ніде не дінеться, не втече.

      – Ти ж знаєш, що ячмінь зовсім стиглий: зараз висиплеться.

      – Ячмінь ще не зовсім стиглий, ще два або три дні постоїть, – обізвався Лаврін. – Гей, перістий! Ший ставай! – крикнув він на вола.

      – Іди в поле косити, кажу тобі! Як треба буде до млина, то я сам поїду.

      – І я дорогу знайду. Ідіть, тату, в повітку та майструйте коло воза.

      Син не слухав батька.

      Старий Кайдаш плюнув і пішов у повітку, а Лаврін почав запрягать воли.

      «Заженуть СКАЧАТЬ