Перлини української класики (збірник). Василь Стефаник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ я знаю, де вона? Одбилась од нас коло церкви на Подолі, ще й нам наробила клопоту. Ми через неї просиділи в Києві цілих два дні, ще й мусили бігати по монастирях та по церквах.

      – Чом же ти хоч не зайшла до нас та не сказала? – спитав Кайдаш.

      – Де ви, бабо, діли Мелашку? – кричав Лаврін.

      – Куди ви її завели? Навіщо ви її покинули в Києві?

      – Оце, боже милостивий! Хіба ж я її в пазуху сховала, чи з’їла, чи що? Завела та й завела… Хіба Мелашка мала дитина, що я її за руку заводила!

      – Навіщо ви її підмовляли йти в Київ? Чого ви притаскались до нас зі своїми брехнями, розпустили дурного язика про чуда? Нащо ви підманили молодицю? – репетував Лаврін, згорнувши руки на грудях.

      – Про які брехні це ти провадиш? Я розказувала про чуда, а не про якісь брехні. Бреши сам, бо ти од мене молодший. Не на те я щороку ходжу в Київ, щоб брехні точити. В тебе, Лавріне, молоко на губах не обсохло, з ти брехню завдаєш преподобним жонам.

      – Йдіть, бабо, до Києва та пошукайте Мелашки, бо як не підете, то я вас силою потягну, – сказав Лаврін.

      – Авжеж потягни, та ще й за коси, та підганяй її батогом ззаду! – крикнула з-за воріт баба Параска.

      – А тобі яке діло? Чого ти прийшла паскудити мої ворота! Он послинила ворота, як скажена корова! – крикнула од призьби баба Палажка.

      – Я, бабо, піду в волость жалітись на вас. Вас волосний присилує йти в Київ за Мелашкою.

      – Ти залигай її віжками та й веди! Чого ти на неї дивишся, як на святу та божу! – гукала за ворітьми баба Параска. – Цілувалася в Києві з ченцями та з чортами, доки не розгубила своєї челяді.

      – Хто? Я? – крикнула Палажка й скочила з призьби.

      – А то ж хто? Вже чи не я. Добре розговілася, нічого сказати, – говорила Параска.

      – Йди, Палажко, з нами в волость, – сказав Кайдаш, – нічого тобі не поможе. Там даси одвіт перед громадою.

      – Де ви діли мою жінку? Куди ви її завели? – кричав Лаврін.

      – Та вона завела її в монастир до ченців! – кричала Параска за ворітьми.

      – Вбирайся та йди з нами! Нічого тобі не поможе. Підеш ти з Лавріном знов до Києва та хоч покажеш, де загубила мою невістку, – гомонів Кайдаш.

      – Як підеш другий раз у Київ, то не цілуйся з ченцями! – крикнула Параска на всю улицю.

      – Хто? Я? То це ти на мене таке говориш? – закричала Палажка і вхопила граблі. – Ось я тобі, стара відьмо, покажу ченців та чортів!

      – А що, поводаторко, смачно! – кричала Параска.

      Палажка покинула Кайдашів, кинулась до воріт і вперіщила граблями по воротях. Параска одскочила. Граблі перебились пополовині. Половина одскочила за ворота й зачепила по руці Параску. Параска вхопила шматок граблів і шпурнула ними через ворота на Палажку. Палажка поперла держалном на вулицю на Параску. Параска прийшла під ворота, плюнула в двір і пішла по вулиці.

СКАЧАТЬ