Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика (збірник). Леся Українка

Чтение книги онлайн.

      Ох, торiшнє лiто так давно минуло!

      Що тодi спiвало, те взимi заснуло.

      Я вже й не згадаю!

      Перелесник (таємничо нагадуючи)

      А в дубовiм гаю?..

      Мавка Що ж там? Я шукала ягiдок, грибкiв…

      Перелесник

      А не приглядалась до моїх слiдкiв?

      Мавка В гаю я зривала кучерики з хмелю…

      Перелесник

      Щоб менi послати пишную постелю?

      Мавка Нi, щоб перевити се волосся чорне!

      Перелесник

      Сподiвалась: може, миленький пригорне?

      Мавка Нi, мене береза нiжно колихала.

      Перелесник

      А проте… здається… ти когось кохала?

      Мавка Ха-ха-ха! Не знаю!

      Попитай у гаю.

      Я пiду квiтчати дрiбним рястом коси…

      (Подається до лiсу.)

      Перелесник

      Ой гляди! Ще змиють їх холоднi роси!

      Мавка Вiтерець повiє,

      сонечко пригрiє,

      то й роса спаде!

      (Зникає в лiсi.)

      Перелесник

      Постривай хвилину!

      Я без тебе гину!

      Де ти? Де ти? Де?

      Бiжить i собi в лiс.

      Помiж деревами якусь хвилину маячить його червона одiж i, мов луна, озивається: «Де ти? Де?..»

      По лiсi грає червоний захiд сонця, далi погасає.

      Над озером стає бiлий туман.

      Дядько Лев i Лукаш виходять на галяву.

      Лев (сердито воркоче)

      Той клятий Водяник! Бодай би всох!

      Я, наловивши риби, тiльки виплив

      на плесо душогубкою, – хотiв

      на той бiк передатися, – а вiн

      вчепився цупко лапою за днище,

      та й анi руш! Ще трохи – затопив би!

      Ну й я ж не дурень: як засяг рукою

      за бороду, то й замотав, як мичку*,

      та ножика з-за пояса, – бiгме,

      так i вiдтяв би! Та проклята ж пара –

      штурхiць! – i перекинула човна!

      Я ледь що вибрався живий на берег,

      i рибу розгубив… А щоб ти зслиз!

      (До Лукаша.)

      А тут iще й тебе щось учепило, –

      кричу, гукаю, кличу – хоч ти згинь!

      I де ти длявся?

      Лукаш Та кажу ж –

      був тута, вирiзував сопiлку.

      Лев Щось довгенько

      вирiзуєш, небоже, сопiлки!

      Лукаш (нiяково)

      Або ж я, дядьку…

      Лев (усмiхнувся i подобрiв)

      Ей! не вчись брехати,

      бо ще ти молодий! Язика шкода!

      От лiпше хмизу пошукай по лiсi

      та розпали вогонь, – хоть обсушуся,

      бо як його таким iти додому?

      Поки дiйдем, ще й тая нападе –

      не тута споминаючи, СКАЧАТЬ