Час Ліліт. Сергій Лобода

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Коли холод торкнувся серця дівчинки, посмішка з'явилася й у жінки, що уважно спостерігала за немовлям під прозорим куполом. Вона постояла кілька хвилин над дитиною, переконалася, що та померла, і повільно попрямувала до виходу.

      У дверях вона зіткнулася з молодою санітаркою, але та її не помітила, − пройшла крізь дивну жінку, попростувала до дальнього кута боксу. Глухо стукнуло відро.

      Жінка озирнулася. На її потилиці зліва було чітко видно борозну зі світлих волосинок, що закручувалися у вигляді спіралі…

      1

      Він не чув, коли вона сіла поруч, − Єгор задумливо дивився крізь скло. У голові шуміло, але не стільки від випитого, скільки від розмов. Оленька, вони всі з любов'ю називали так Ольгу Кудімову, одну з його співробітниць, що брала участь у проекті, нарешті захистилася і з аспірантів плавно перейшла в кандидати наук.

      Скоро вже його зупинка. Він повернув голову і з млявим подивом побачив, що місце поряд з ним невідомо коли зайняла молода рудоволоса жінка. Єгор здивовано хитнув головою і нахилився до неї.

      − Вибачте, я на наступній виходжу.

      Вона повільно повернулася й подивилася на нього.

      − Я теж, − посміхнулася жінка і відвернулася.

      Єгор кивнув.

      Маршрутка зупинилася. Жінка легко підхопилася і пішла до виходу.

      На вулиці було прохолодно. Єгор забарився, зачиняючи дверцята маршрутки, глянув, як віддаляються габаритні вогні машини і ковзнув по жінці поглядом.

      Вона дивилася на нього. Несподівано здригнулася, обхопила свої плечі руками.

      Йому стало ніяково за свій піджак, який він, судячи з усього, повинен був запропонувати незнайомці. Відвернувшись, він пробурмотів: «До побачення», і зробив кроку напрямку свого будинку.

      − Зачекайте, − пролунало позаду. − Мені туди ж. Ми могли б піти разом.

      Єгор озирнувся. Знизав плечима. Він не збирався шукати нових знайомств, але з місця не зрушив. Жінка повільно підійшла до нього.

      − Ходімо, − сказала вона. − А то вже стало прохолодно.

      Єгор, гублячись у сумнівах, чи може він, усе ж, запропонувати їй свій піджак, чи це не буде виглядати надто фамільярно, рушив з місця.

      − Не варто, − повернула до нього голову незнайомка.

      У світлі неповного місяця він зовсім близько бачив її обличчя.

      «Про що це вона? Невже здогадалася?»

      − Що не варто? − запитав Єгор.

      − Ніщо не варте, − відповіла жінка. − Не варте того, щоб за ним шкодувати чи хвилюватися за нього.

      − Думаєте? − уже з цікавістю подивився Єгор на незнайомку. − А як же вияв почуттів, емоцій?

      − Головне, що ви робите, а не що при цьому відчуваєте.

      − Але, як же, − здивувався Єгор, − якщо не буде почуття, то ми взагалі перестанемо бути людьми.

      − Наші почуття − це ми самі. Я не про те, щоб перестати відчувати. Але не треба викликати СКАЧАТЬ