Знедолені. Виктор Гюго

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що відбувається в діалектичній взаємопов’язаності з соціальним середовищем. В романі, власне, маємо кілька іпостасей образу, які дуже різняться між собою: Вальжан – підрізальник дерев не має нічого спільного з «паном Мадленом», мером Монтрея, від нього, в свою чергу, істотно відрізняється «пан Білий» і т. д. В переважній більшості герої роману – це герої-символи, носії авторських ідей, що загалом характерно для творчості Гюго. Повною мірою це стосується й образу Жана Вальжана, в основі якого – щойно схарактеризований ідейний комплекс. Рух образу, його зміни й метаморфози насамперед підпорядковуються логіці розвитку цього ідейного комплексу, завданням його максимально яскравого художнього вираження.

      З Жаном Вальжаном співвіднесені інші герої роману, передусім ті, що втілюють протилежні начала життя та ідейні принципи. Якщо Жан Вальжан є втіленням вищого, морального закону людяності й справедливості, то Жавер представляє юридичний закон, несумісний з природою і сутністю людського єства, закон формальний і жорстокий у своїй бездушності; за висловом дослідника Л. Некори, це «живий символ кодексу, грізний в своїй буквальності». Жавер не любить і не вміє думати – набагато простіше й зручніше слідувати в усьому статтям та параграфам, втиснувши в їхнє прокрустове ложе все розмаїття життя. «Він звів, – пише Гюго, – до однієї прямої лінії всі найскладніші лінії людського життя. Він займався шпигуванням, доносами й розшуками з релігійним запалом, з почуттям внутрішнього задоволення». Він боготворить порядок, особливо ж йому імпонує такий, в якому більше заборон та обмежень. На свій лад він порядний і чесний, але його вузькі казенні чесноти страшніші від найгірших пороків.

      Через весь твір проходить поєдинок Жана Вальжана і Жавера, на його зовнішніх, подійних проявах – переслідуванні слугою закону злочинця – передусім тримається сюжет «Знедолених», в якому «перевернуто» трафарет детективного роману. Але є й інший, внутрішній план цього поєдинку – між істинно людськими моральними законами і бездушним юридичним кодексом, що фактично стоїть на охороні суспільного зла й несправедливості. Гюго неухильно приводить Жавера до повного краху й самознищення. Переможений моральною величчю Жана Вальжана, він відпускає «злочинця», і тут же його охоплює жах: «Що ж це таке?! Творяться такі страхітливі речі, і ніхто не буде покараний!» І Жавер карає сам себе, рятуючи непогрішність закону. Така прямолінійно повчальна розв’язка має дискредитувати юридичні закони суспільства і воднораз звеличити закони моральні як істинно людяні й органічні.

      В романі маємо ще одне протиставлення, підняте на висоту філософсько-морального узагальнення. Жану Вальжану як абсолютному втіленню добра протиставлений Тенардье – абсолютне втілення зла. Малюючи цей образ, Гюго наголошує, що Тенардьє – закінчений негідник, порочний від природи, сіяти навколо себе зло для нього так само природно, як для Жана Вальжана – творити добро. Він «з тих карликових СКАЧАТЬ