Привид безрукого ката. Андрій Процайло

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ крісло ледь не до голови хворого і всівся перед ним.

      – Закон… – поправив лікар.

      – Не зрозумів?… – перепитав рудий.

      – Закон як дишло… Якщо ви маєте на увазі прислів’я… – глузливо мовив лікар під голосне пирскання обкладеного кросвордами вундеркінда.

      Рудий нервово засовався у кріслі, засопів під ніс і промимрив щось на кшталт того, що він сам собі прислів’я. Явно не звик, щоб йому перечили. І ще ввічливіше, аж до нудоти, повідомив лікареві:

      – Можете бути вільні.

      Якщо відкинути руде волосся, то чоловічок був увесь контрастний: чорний костюм, біла сорочка, чорна краватка, білі шкарпетки, чорні черевики, білі ґудзики піджака!..

      Він довго рився у своєму чорному портфелі, вийняв білий аркуш паперу, взяв чорно-білу ручку і сказав:

      – Думаєте, мені оце найбільше потрібно? Я що – не людина? Чи Нового року не святкую? Що поробиш – служба!..

      Лев Безрукий після повернення з того світу міг би дати голову на відріз, що якраз рудому це найбільше потрібно! Нутром відчував.

      – Я так здогадуюсь, – обережно почав Лев, бо збагнув, що має справу з рідкісним екземпляром, – що я мав би знати, хто є ви?…

      – Так. Перепрошую. Я – слідчий з особливо важливих справ міського управління міліції.

      Свого імені він не назвав. Лев не наполягав. Назвисько само перло з нього своєю вогненною хитрістю.

      Рудий розчарувався реакцією потерпілого на його серйозну посаду.

      – Якщо скажу, що мені приємно – збрешу, – випалив Безрукий. – Проте маю надію, що дещо зможу від вас дізнатися…

      – Щодо «дещо», – парирував слідчий, – то надія вмирає останньою. А я прийшов сюди як представник правоохоронних органів. Для того, щоб дізнатися про вас усе… Так що… Вибачте за банальні запитання, але така процедура. Треба зіставити, звірити і перевірити.

      «Ось і маєш екзамен пам’яті, – подумав Лев. – Не зміг себе змусити сам, то доля тобі влаштовує штурм в особі чорно-білого слизького типа з рудим відтінком. Або навпаки…

      – Прізвище, ім’я, по батькові? – почав слідчий.

      – Безрукий Лев Львович.

      – Якась звіряча родина, – гмукнув рудий. – Число, місяць, рік народження? – продовжив.

      – 30 січня 1980 року.

      – Місце народження?

      – Львів.

      – Конкретніше?

      – Львів, Українська Радянська Соціалістична Республіка.

      – Ви що, знущаєтесь?

      – Ні.

      – Вулиця, квартира?

      – Не пам’ятаю. Адреса дитячого будинку підійде?

      – Ви з дитячого будинку?

      – Так.

      – Перепрошую. У мене тут не зазначено. А коли туди потрапили?

      – Зразу після народження. Підкинули.

      Слідчий наче трохи зм’як:

      – Батьки, родичі? Щось відомо?

      – Не знаю нікого. В дитинстві довго чекав. Плакав таємно. Згодом СКАЧАТЬ