Листи з того світу. Сергій Бут
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Листи з того світу - Сергій Бут страница 12
Название: Листи з того світу
Автор: Сергій Бут
Жанр: Современные детективы
isbn: 978-966-14-8331-5,978-966-14-8454-1
isbn:
Наступні події вечора хаотично змінювалися, мігруючи від розпивання слабоалкогольних напоїв до незграбних фліртувань із дівчатами. Пам’ять почала відмовляти мені вже після другої пляшки пива і зовсім зрадила, коли ми з друзями прощалися. Далі – суцільна амнезія.
Привели мене до тями пульсуючі удари у скронях. Вони потрапляли точно в ціль, викликаючи нестерпний головний біль. Похмільна «головотроща» ускладнювалася пекельною посухою в горлі. Я насилу продер очі й підвівся. Розгледів на столі горня, ймовірно з водою. Переконавшись, що то не міраж, я схопив кухлик й одним махом спорожнив його.
«Мабуть, Петро Петрович, помітивши мій стан, потурбувався, – виснував я з полегшенням. – Чоловік зрозуміє чоловіка з півслова. А чи зрозуміла б таке Ельза Олександрівна? Байдуже! Ідеальних людей не існує. Бо той самий Петро Петрович, який урятував мене від зневоднення, так і не змирився з моєю пристрастю до колекціонування старожитностей».
Під монотонне пульсування головного болю я ще кілька годин пролежав у ліжку, обдумуючи план евакуації з цієї квартири на іншу.
Упродовж кількох наступних днів ми з друзяками мали етапувати мої речі на місце їхнього нового заслання. Почали з найнеобхіднішого: одягу, начиння, книжок, журналів і деяких найцінніших для мене знахідок. Прихопили також мішок картоплі та півмішка цибулі. Справа була не з легких, тому ми вирішили, що однієї ходки на сьогодні досить. Увесь новоприбулий багаж склали в коридорі.
Залишившись наодинці, я взявся за облаштування своєї кімнати, витративши на це кілька годин. Надвечір до мене зазирнула Ельза Олександрівна.
– Це всі ваші речі?
У її словах не було жодного негативу чи докору, але щось мене збентежило.
Її очі. Сьогодні вони здавалися надто втомленими і ніби заплаканими.
– Ні, але більшість уже тут.
– Ходімо, вип’єте кави, перепочинете.
Попри пізній для кавування час, відмовити господині дому я не наважився. Кава парувала у філіжанках, сповиваючи простір кухні предивним ароматом.
Руки Ельзи Олександрівни чомусь тремтіли. Спроби приховати це зводило нанівець блюдце, що зрадливо подзенькувало, коли вона клала на нього чашку. Я також відчував напруження, що зависло в просторі, але пояснення йому не знаходив. Урешті жінка обхопила горня обома руками й більше не намагалася прилаштувати його на місце. Після паузи обопільного зніяковіння я заговорив перший:
– Бачу, кава для вас не лише робота, а й джерело насолоди.
– Можливо. То де ви навчаєтеся? – швидко знайшлася вона.
– У Політехніці, на реставратора.
– Зрозуміло. А звідки будете?
Питання виявилося ударом під дих. Несподівано для себе я опустив голову.
Схоже, Ельза Олександрівна розумілася не тільки на кавовій гущі, а й на людських емоціях, бо, помітивши мій розпач, спитала:
– Ви не хочете про це говорити?
Перш ніж відповісти, я сьорбнув СКАЧАТЬ