Жорстоке небо. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ його мозок зварився, – здоровань випустив повітря з легенів зі звуком, схожим на гарчання, переступив з ноги на ногу і гнівно роздув ніздрі. Він навмисно прийшов на могилу до світанку, коли на кладовищі ще немає людей, а тепер, не зовсім усвідомлюючи, як таке сталося, втягнувся в розмову з якимось плішивим придурком. – Йому було шість років… усього шість років… – чоловік замовк, заціпившись. Він не відчував вини, лише бажання помститися за смерть сина, помститися хоч комусь.

      «Доцент» відступив на крок. У дебелому незнайомцеві було щось таке, що лякало. Худорлявий раптом відчув, що не може змусити себе співчувати ґевалу. Вкотре ковзнувши поглядом по невисокій гранітній плиті, він схотів запитати, де тепер мама хлопчика, чому не прийшла на поминки, та передумав.

      Кілька хвилин чоловіки мовчали. «Доцент», раз у раз поправляючи окуляри, порався біля хреста, прив’язуючи вінок з квітами. Впоравшись, він випростався і подивився на могилу сусіда. Під пам’ятником не було жодної квітки – ні живої, ні штучної. Чоловічок знизав плечима, склав руки за спиною і схилив голову перед могилою дружини.

      Через хвилину йому несподівано здались надуманими свої страхи стосовно здорованя. Він ступив два кроки в напрямку чоловіка в чорній шкірянці і сміливо простягнув руку:

      – Валерій Іванович.

      Заскочений зненацька, ґевал машинально відповів:

      – Я Карий, – але руки не подав. Схаменувшись, він вищирився, очі покруглішали і спалахнули, наче дві жарини, на які дмухнули чистим киснем.

      – Карий? – не зрозумів «доцент». Побачивши реакцію незнайомця, він залопотів: – Проб-бачте… не подумайте, що я…

      Здоровань зміряв його сповненим презирства й болю поглядом, рвучко розвернувся і, піднявши комір куртки, закрокував геть.

      Лисуватий чоловік вичікував цілу хвилину, неначе побоючись, що ґевал повернеться, і тільки тоді наважився наблизитись ще на крок до незвичайного пам’ятника.

      «Карий?» – подумки перепитав він.

      Витягнувши голову, «доцент» прочитав скромний напис під рельєфним портретом п’ятирічного хлопчика:

АНТОН БІЛОКОНЕНКО13·II·2006 – 09·ІІ·2012

      Чоловік поправив окуляри, потупцяв перед надгробком, міркуючи про те, навіщо на барельєфі зображувати щербину, і повернувся до свіжого земляного горбка, насипаного над могилою дружини.

      Сонце неквапом підіймалося над цвинтарем, заганяючи назад у вогку землю сивий туман і холод.

      Розділ І

      1

      13 лютого 2013, 21:14 (UTC +1)

      Міжнародний аеропорт Ліон-Сент-Екзюпері

      25 км на схід від Ліона, Франція

      Ближньомагістральний «ААРОН 44» розмірено гудів (працювали лише APU[7]), приклеївшись лівою щокою до висувного рукава, яким із термінала сходили зареєстровані пасажири. Справа наземна команда закінчувала СКАЧАТЬ