Чому я не втомлююся жити. Ярослав Мельник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ж, можна буде доїти?

      – Аякже. Це будуть справжні молочні залози. Як у тебе.

      І він, справжній лісовик, схопив мене своєю волохатою рукою за груди.

      – А хвіст? У тебе буде хвіст? – запитала я.

      – Він і зараз у мене є, – і він трохи підвівся, разом зі мною, щоб я побачила кінчик хвоста, яким він помахував. – Тільки він відросте ще на півметра, як у справжньої корови.

      – А далі? – запитала я.

      – Що далі?

      – Далі ти ким будеш?

      – Ще не знаю. Можливо, я відрощу собі крила. Треба наростити кістку на лопатках.

      – З лісовика в ангели?

      – Чому б ні?

      І знову цей дзвінкий добрий сміх. Ні, він насправді божевільний, мій Барабанкін.

      – Давай я і з тебе що-небудь зроблю, – він жартівливо вдарив мене пальцем по носі. – Хочеш роги, вим’я?

      – Ні вже, дякую, – я спробувала вирватися з його рук і сісти. – Я хочу залишитися людиною.

      – А я хто тоді? – запитав він якось трохи розгублено.

      – Ти лісовик.

      – Але ти ж знаєш, що це я?

      Коли я не дивилася на нього – мені насправді було байдуже, яка у нього зовнішність чи «форма плоті», як він говорив. Але варто було поглянути на його тіло, все в довгому густому волоссі, чи на його роги, хвіст – як у мене входив страх. Страх і жах.

      – Не експериментуй більше, Гришо, га? Я тебе прошу, – я обняла його за волохату шию. – Я збожеволію з тобою.

      – Мені треба ще відростити вим’я, потім крила, – він узяв мене на руки і став носити по кімнаті, як дівчинку. – Коли-небудь світ людей стане різноманітним. Зараз всі наче близнюки. Всі люди – близнюки. Ти можеш розрізнити японців? Вони для нас всі на одне обличчя. А ми – для них. У цьому є щось жахливе.

      – Це ти жахливий, – сказала я.

      – Ні, це від незвички. Набагато гірше світ близнюків-автоматів. Коли-небудь люди зрозуміють, що плоть – не священне табу, а матеріал для творчості. Кожен почне творити себе.

      Він зупинився і кинув мене на ліжко, як річ (це мені сподобалося).

      – Ти не уявляєш, яким може стати світ, якщо почне вживати відкриті мною гормони, – він напівобернувся до вікна, захоплений видіннями, які йому відкрилися. – Хтось вилив людину по одній і тій же формі. Кожен з нас неповторний всередині, а зверху – наче всі ми, мільярди, зійшли з конвеєра одного і того ж заводу. Це тебе не обурює?

      – Ні, – відповіла я, зачарована його видом ззаду: велика кошлата тварина, абсолютно гола, покрита шерстю від маківки до п’ят, з невеликим хвостом, стояла в двох метрах і щось говорила мені про людство. На тлі червоно-рожевого дня, який починався, чітко проступала над головою пара симпатичних – що дивилися в різні боки – ріжок.

      – Не буде жодної людини, схожої на іншу. Кожний придумає собі зовнішність, – він обернувся, і я зніяковіла, побачивши його чоловічу природу, що вільно себе почувала у заростях волосся. – Якщо Бог є, то я – перша людина, що зруйнувала форму, створену Богом.

      – Іди до мене, – СКАЧАТЬ