Чорна дошка. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ голова стирчить назовні… поруч із дитячою відтятою головою. Та ні, не поруч, а замість…

      – Лесю! Олесю! Товаришу Терен! – шепоче голова синіми губами. А голос ніжний, жіночий.

      – А-а-а-а! – відбивається від жахів Лесь, і в нього починає боліти плече.

      2000-ні

      – Сашку! Саш! Сину! – будить Сашка Ліда, шарпаючи його за плече. – Сину, прокинься.

      Сашко різко піднімається на ліжку… Він у поту, а перед очима все ще стоїть та відрізана дитяча голова. Хлопець на хвилю стуляє повіки.

      32-й

      – Лесю! – гаркає що є духу й розплющує мертві очі відрубана голова.

      – А-а-а-а! – горлає не своїм голосом Терновий, і цей крик лине в простір та переплітається з іншим, дуже схожим на його.

      – А-а-а-а-а-а-а! – відбивається від жахів споглядач, і в нього починає боліти плече.

      Відчуває, як із нього струшують землю, як хтось тягне його нерухоме тіло вгору, над цим шабашем. Він усе далі й далі і знову чує:

      – Саш! – десь далеко. – Лесь! – над вухом. – Сашку! – наче згори. – Олесю! – тут, поруч. – Товаришу Терновий! – верещить знайомий жіночий голос.

      Лесь розплющує очі, над ним знервоване обличчя Соні. Вона боляче щипає його за плече й кричить, мов навіжена, повторюючи його ім’я.

      – Ой, такого наверзлось, – пхикає Терновий, спинається на лаві й чеше здивовано потилицю.

* * *

      У приміщення, де щойно прокинувся Лесь, за час його вимушеного сну заповзли знадвору сутінки, а із сутінками і якісь чорні силуети. Лишень Терновий буркнув спросоння останнє слово, як хтось чиркнув сірником. Робкор повернув голову на звук і побачив невеличкий вогник, який за хвильку перетворився на більший, впурхнув у гасову лампу та освітив обличчя людей, що зібрались біля столу. Тут були всі ті, з ким Лесь приїхав: агітатори та робітники пролетарської преси. Окрім знайомих, кілька незнайомців – вельми суворих чоловіків. Вони закурили, передаючи один одному цигарку для підкурювання, й кімнату вмить заполонив смердючий дим.

      – Це вже не те, – прорізав тишу чоловічий голос, голос сумнозвісного Кузьми Лукича. – У Кравченків завжди самосад нікудишній. І брати не треба було. Лише морока. Вчепився в той тютюн, як буржуй у завод. Я до себе – воно до себе. Шо мав робити? Пальнув. Нада ж ревдисципліну підтримувати.

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

      Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

      Примечания

СКАЧАТЬ