Далекий простір. Ярослав Мельник

Чтение книги онлайн.

      Габр лежав ногами у воді. Він нічого більше не сприймав.

      Через якийсь час хвиля обережно накрила його, і Габр отямився.

      Він сів і роззирнувся: так само кричала про безумство безкінечна сяюча широчінь. Так само вигукували пронизливі звуки білі істоти, що носилися в повітрі. Що це? Що це?

      Ліоз (І)

      Ліоз готувала їсти, коли він увійшов до неї в квартиру. Брала з полиці банки, читала пальцями назви і потім відсипала те, що було в банках, в киплячу воду.

      – Хто там? – запитала вона, відчувши чиюсь присутність в її близькому просторі.

      – Це я, – промовив Габр.

      – Габр! Де ти був? – вона вимкнула плиту і безпомилково кинулася в бік Габра. – Щось сталося?

      – Так, – сказав Габр, притискаючи її до грудей. – Сталося дещо дуже важливе…

      – Що?

      Вони сиділи на м’якому дивані, і Ліоз говорила йому, схлипуючи:

      – Хай тобі накладуть пломби, чуєш? Тебе вилікують, чуєш? Я прошу тебе. Все було так добре. Мені страшно, коли ти розповідаєш про це, я сама божеволію. Це страшно, Габр. Далекий простір – це просто безумство. Це божевілля. Коли ти розповідаєш, усе розвалюється.

      – Ліо, я не знаю. Я не можу. Мені здається, якщо я буду слухатися в усьому Міністерства, я щось зраджу. Я боюся щось втратити, назавжди.

      – Що втратити? Галюцинації?! – Ліоз вийшла з себе, її нерви були напружені до краю.

      – Ти не розумієш, – покрутив головою Габр. – Ти просто не розумієш.

      – Ти хочеш зруйнувати наше життя, так? Наше майбутнє? Габр, вернися! Що з тобою? Я не впізнаю тебе.

      – Я сам себе не впізнаю.