Ярославна. Валентин Чемерис
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Ярославна - Валентин Чемерис страница 9
Название: Ярославна
Автор: Валентин Чемерис
Жанр: Историческая литература
Серия: Історія України в романах
isbn: 978-966-03-5144-8, 978-966-03-6583-4
isbn:
– Ти Єфросинія, галицька князівна, дочка Ярослава?
– Так, – одказала вона не дивуючись, що він її знає, – волхви все знають. – Я – Єфросинія, галицька князівна і дочка Ярослава Осмомисла. А ти ж хто?
Голова замість відповіді звеліла:
– Готуйся! Твій час настав. Ми прийшли за тобою, князівно.
І поряд тієї Голови з’явилися ще дві такі ж. З туману виринули. Як із білого млива. І кожна тримала в руці палицю.
– Готуйся, готуйся, – підтвердили й вони. – Твій час уже настав: маєш збиратися в далеку дорогу – до того життя, до якого ти й покликана…
А вранці в Галич приїхали свати.
З’явившись в княжому теремі, низько вклонилися князеві галицькому.
– Ми – з Новгорода, який Сіверський. Тому й князь наш прозивається новгород-сіверським…
Де той… Новгород, який ще й сіверський? Чи не на краю світу, бува? В якій глухомані-тмутаракані?
Свати були від якогось князя на ймення Ігор…
– Який… Ігор? – кліпала, і сині її очі були повні подиву.
Відповіли:
– Той, котрий сіверський…
І тієї ж миті вона… проснулась. З ляку, що ті волхви за нею приїхали. Від якогось Ігоря новгород-сіверського, що в якійсь там… у якійсь Тмутаракані. Сказавши при цьому:
– Готуйся! Твій час настав!
А вона, проснувшись, обрадувалась, було. Що то всього лише сон. І ні в який Новгород-Сіверський вона їхати не буде. До якогось там Ігоря…
А вранці – після того сну, – в Галич і справді прибули свати. Три білобороді діди з посохами. В одного, певно, старшого, посох з тризубцем. І прибули, як їй перед тим і снилося, з якогось Новгород-Сіверського, від якогось тамтешнього князя на ймення Ігор.
І діди й справді, як їй і снилося, були схожі на вже призабутих на Русі волхвів.
Тих давніх часів, коли Русь ще Слов’янією звалася, і все, що з нею було, вже тоді сприймалося як передання, як легенди чи міфи, романтичні й незвичайні…
Батько їй часто й охоче розповідав, як Слов’янія, прабатьківщина їхня, у білому світі з’явилася. У нього був – в скрині з тисового дерева зберігався – давнезний сувій з пергаменту, він врочисто розкривав його і врочисто казав:
– Се, доню, літопис. Зветься він – «Повість минулих літ». Про те, звідки пішла Руська земля, хто в ній найперший почав княжити, з чого Руська земля стала буть.
О-о, як в його устах загадково й хвилююче звучало: з чого Руська земля стала буть!..
– Осьо написано: склав чорноризець Феодосієвого монастиря Печерського. Це в мене один із списків літопису – річ безцінна для всіх нас, русичів.
Обережно далі розгортав пожовклий і ледь вже чи не напівзотлілий сувій.
– Осьо, бачиш, написано: літописець Руський з Богом починаємо. Отче, благослови… Почнемо й ми. Отче, благослови нас.
І СКАЧАТЬ