Ярославна. Валентин Чемерис
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Ярославна - Валентин Чемерис страница 8

Название: Ярославна

Автор: Валентин Чемерис

Издательство:

Жанр: Историческая литература

Серия: Історія України в романах

isbn: 978-966-03-5144-8, 978-966-03-6583-4

isbn:

СКАЧАТЬ Хорса, Ярила, Стрибога, Мокош, Рода і Берегинь вже почали забувати…

      Такою була вона – Ярославія, тоді – давньоруська сторона, коли жила у ній Єфросинія Галицька-Осмомисл, звана в народі просто Ярославною…

      Частина перша

      «Медовий» поїзд Галич – Новгород-Сіверський

      Кувала зозуля, кувала,

      Що вона вербоньці сказала?

      Сказала вербиці розвиться -

      Пора тому хлопцеві жениться.

      А ще моя дівчина молода.

      Бо ще вона на гулянці не була,

      Бо ще вона віночка не мала.

      Нехай ця вербонька буяє,

      Нехай моя дівка гуляє!

      Да русою косою має.

      А по Петру на весілля скликає.

      Як моя дівчина підросте,

      То ви їй радоньки не дасте,

      Да за мене молоденького віддасте.

З українських пісень

      І

      Чи я в батька не кохана була?

      Єфросинія, галицька князівна, дочка Ярослава

      …Ще в Галичі (як тепер уточнюють: давньоруському), стольному граді однойменного князівства, що біля далеких од Києва Карпат, не збиралися й готувати весільний поїзд, що його буде названо «медовим» і якому випаде подолати чи не пів Русі – від гір Карпатських до дрімучих Сіверських лісів на берегах Сейму (а це вже близько до неспокійного порубіжжя з немирними степами Половеччини); ще, власне, й самих медів, запахущих і хмільних, не розливали у великі глиняні глечики, звані дзбанами, щоби потім вивершити ними хуру для весільного поїзду… (А ще ж треба було виготовити медову ситу, заправити запареними шишками хмелю та дати їй постояти в теплі кілька днів чи й тижнів, потім перецідити, охолодити і тільки тоді можна розливати по дзбанах і споживати. У ті часи жодна учта, жодне свято чи обряд не обходився без меду-медухи – тільки у піст церква трохи обмежувала споживання цього напою, але повністю заборонити його бодай і на кілька днів не могла).

      Отож ще навіть про саме весілля галицької княгині, яку ласкаво звали княгинькою, з молодим новгород-сіверським князем і мови не йшло, ще карпатські бджоли тільки збирали на полонинах меди, ще з далекої Сіверщини, про яку в Карпатах теж ніхто не чув, ще й не лаштувалися в дорогу свати – під виглядом, звичайно, ловців-полювальників за куницею, а насправді за красною дівицею…

      Але вже йшов 1167 рік.

      В Галицькому князівстві, на столі якого сидів знаний на Русі князь Ярослав Володимирович з дещо загадковим прізвиськом Осмомисл, крутий і владний, адже без його згоди жодна волосина на головах підданих не могла впасти, але, вочевидь, на небесах їхній шлюб було схвалено. Ба, навіть укладено – як відомо, справжні шлюби спершу укладаються на небесах, а лише потім і на землі… Отже, боги вже все вирішили, і все вже належало історії, тож мало ось-ось здійснитися і в нашому світі, а тому відмінити шлюб, укладений СКАЧАТЬ