Остап Шаптала. Повісті. Валер’ян Підмогильний

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сів на траві, зітхнув на повні груди і довго затримав у собі цей, мовби перший, подих. Потім він підвівся, вийшов з саду й почвалав на свою кватирю до бабусі Одарки.

      Бабуся не бачила його з того часу, як він виїхав був на село, а тому зраділа невимовно.

      – Соколе мій, – крикнула вона: – ти ще живий! А я вже гадала: чи, може, його бандіти підстрелили, чи може на війну забрали дорогою… Я аж плакала вечорами… Господи, думаю, Боже ти мій, скільки років прожив у мене, і ось тобі загинув без вісти… Дай же я тебе, голубе, поцілую.

      Бабуся утерла набіглі сльози й нахилила до себе Шапталу, бо той був втричі вищий за неї.

      – Їстоньки, га?

      Бабуся подалася до кухні й загуркотіла там посудом. Шаптала скинув тужурку та надів на себе широку мережану сорочку, що склалася великими бганками на його дебелім тілі.

      – Я цілий лантух харчів привіз, – сказав він бабусі.

      – От і добре, от і гаразд, – гомоніла бабуся: – хіба тепер заробиш? Ой, сину, лихо прийшло, лихо… У Насті Захаркової, – знаєш у Крикунів живе, – усе забрали, усе як є дощенту. І я, сину, ховала все… та й твоє збіжжячко у чулані трісками закидала… От, думаю, наскочуть.

      Бабуся Одарка почала свої довгі розповідання про реквізиції й дорожнечу, що лились з неї, як вода з жлукта. Потім вона почала висловлювати свої негативні погляди на комуністичну революцію, зміцняючи їх віщування старих людей, своїми власними спогадами та словами, які, їй здавалось, сказав колись бог. Шаптала слухав ці розміркування щодня і незабаром призвичаївся не чути їх.

      Тепер хоч є з ким побалакати, – раділа бабуся: – а то ж я сама з котиком. Що ж, котик? Він не розуміє нічого, знає собі мугикати… Котику, піди поздоровкайся з дядьком Остапом.

      Але рудий кіт, на ім’я Ковелько, війнув хвостом і втік під ліжко.

      – Ач який, – умлівала бабуся: – лишень не заговорить.

      – Спасибі, – сказав Шаптала, скінчивши страву.

      Але він не встав з-за столу. Він не мислив навіть. Тепер він чекав лише звістки про Олюсіну смерть. Коли так мусіло бути, то хай це скоїться швидше. Хай швидше запанує вона в його душі, як світлий образ, що в ім’я його треба буде скермувати своє життя.

      Ввечері надійшли Вербун з Галаєм.

      – Ми до тебе в гості, – сказав Галай: – Левко шахувати, а я тому, що мені однаково, де бути.

      Їхнє завітання подало бабусі Одарці ідею відсвяткувати приїзд Шаптали. І вона заявила, що наготує їм чаю й вечерю. Вербун спершу поставився до цього неприхильно, бо він прийшов шахувати, а не вечеряти. А в тім, махнув рукою і скинув своє сіре пальто, яке носив влітку і взимку, та потертого кашкета, що теж без зміни стирчав йому на розкуйовданому волоссі.

      Він став сновигати по кімнаті, влаштовуючи в голові матеріял задля дальшої праці.

      Бабуся Одарка щораз кликала до себе Шапталу й радилася з ним по господарських питаннях. СКАЧАТЬ