.

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ його, а приходила відкілясь та оселялася в голові, як погірдлива господиня. Вона обхоплювала мозок своїми довгими пучками та ссала його снагу, щоб самій рости й міцнішати. Вона була, як висока струнка тополя з гнучким гіллям, посиланим сріблястим листям.

      Вербун хвилинами підводив голову й, примруживши очі, посміхався і смикав себе за борідку. Потім знову нахилявся і, як струмок, котилась думка йому по руці та шикувалася на папері.

      Він сидів, зігнувшись над столом, глухий до згуків, що плинули у розчинені вікна, відчуваючи радість скупчення всієї істоти в блискучу, бринливу думку. Та думка була йому струною, яку він розбуркав, наддав життя, і ось вона заспівала. Він затаював віддих, щоб не прослухати жодного тремтіння цієї струни, що коливалась у нетрях мозку.

      – А Левко вже строчить, – здивувався Галай, прокинувшись.

      Обидва швидко вбрались і почали прибирати постіль.

      – Огню! – гукнув Вербун, одкидаючи порожній сірничаний коробочок.

      Шаптала дав йому свого сірника й надів капелюха. Коли він пішов, Галай знову ліг і поглядав на Левка: той не розгинався.

      – Он як його розібрало – гадав він: – години дві буде ще карамаркати, а тоді годину спочивати. Одначе почекаю.

      Вербун між тим облишив писати. Він одхилився на спинку стільця, заплющив очі й почав колошматити волосся на голові, від чого кашкет його полетів на підлогу.

      – Огню, – сказав він, застромивши в зуби цигарку.

      – Вибачай, – відмовив Галай: – не маю.

      – Голодранець! – гукнув Вербун: – що ж ти маєш?

      Він, хитаючись, підвівся і добув з шахви сірники. Потім сів, стиснув голову руками й безупинно засмикувався димом. Всі сили він перелляв на папір, і спустошений мозок його ніби зібгався в голові.

      Так він просидів з пів години, припалюючи цигарку від цигарки.

      Коли він врешті підвівся й став шарпати свою бороду, Галай наважився з ним розмовляти.

      – Левко, – сказав він: кімната, де я живу зараз, безумовно гарна. Але вікна її упираються в цегельний мур, а відтак і мій погляд – теж. А мої очі люблять простори. Отже, я постановив перебратися жити до тебе.

      Вербун уважно подивився на нього, і губи йому засмикались.

      – А ти в душу мені не лізтимеш?

      – Боронь боже, – відповів Галай і його гарненьке біляве обличчя набуло поважности: – я всіх пускаю до себе в душу, але ніхто не може похвалитися, що я був йому в душі.

      Вербун засміявся, і сміх ніби клекотав йому в горлі.

      – Люблю, – промовив він: – а то, знаєш, тільки вийдеш з кімнати, так і преться все тобі в душу… Будинки, люди, собаки, трамваї… Так і лучить посісти частину душі…

      Він задоволено посміхався. Потім добув собі з шахви шматок хліба й почав його ремигати.

      Шаптала вийшов на вулицю й повернув до саду над Дніпром. Там він заглибився у густі алеї, де вечорами СКАЧАТЬ