Людина. Ольга Кобылянская

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і вона усміхнулася слабо. – Най собі се думає. Лише до правдивої причини не сміла Ірина дійти, ні за що в світі не сміла… Люблячи Олену, вона могла б одним замахом усе розбити…

      Потім стала думати про нього. Вона уявила собі його постать. Вона мусить у ньому віднайти щось таке, що б її до нього притягало. Вона знає докладно, що він буде говорити, як уперше заговорить. Знає той усміх, котрий зраджує, що він ограничений, і котрого їй встидно… Лише чоло має він біле, гарно сформоване, котре надає виказ[36] цілій статі, і сильно збудовану постать рідкої краси. «Се ж дійсно щось гарне – така сильна і здорова людина», – думає вона. Який він сильний!.. Тоді, наприклад, зняв її з візка так легесенько, начеб вона була легка, мов перо, і (згадавши се, паленіє ще тепер), здіймаючи, притис її на хвильку до серця…

      – Боже милий, що я дію? – прошептала нараз і стала немов укопана. – Іти? Іти! – відповіла опісля наче не своїм голосом. І її уста усміхнулись в несказаннім огірченні. Так вона все до чогось придатна…

      І знов думала про нього. Думала й вірила в те, що його любов не зостанеться на неї без впливу. Любов має те в собі, що, наколи походить від симпатичних осіб, викликає і в нас настрій, подібний до любові…

* * *

      Часто стрічалась вона з ним і кожним разом уміла так зарядити[37], що з її родини не був ніхто присутній; а коли траплялось, що Фельс появлявся іноді дома у її родичів, то ставала мовчазною і шукала заняття в пекарні[38]. Здивований, споглядав тоді за нею. Його очі слідили неустанно кожний її рух, однак тут була Іринка й інші; була й наймолодша, котру радникова консеквентно придержувала в кімнаті, і він бавився переважно з ними. Лише при його відході з’являлася точно і позволяла, щоб він цілував її руки при всіх…

      Коли впали сніги і настала санна, приїздив він кожної неділі й забирав усіх на прогулку. Тоді сиділа Іринка з наймолодшою сестрою разом, а вона біля нього напереді. Або знов траплялося, що він приїздив лише по неї саму й відвозив її у сусіднє село до жінки тамошнього надлісничого. Тоді під час їзди питав її щохвилі, як сидить і чи їй не зимно.

      В останнім часі стратив багато з своєї звичайної сміливості супроти неї. Зате вона бувала розмовна, весела й опанувала його зовсім. Коли він, бувало, розговориться про яку річ, не передчуваючи, що говорить якраз проти її поглядів, тоді спинявся на нім гордий, холодний погляд Оленин, і він мішався.

      – Часто говорите про речі, котрих добре не розумієте! Се ж вам не личить! Будьте таким, яким ви є, і не думайте йти другим під лад!

      – Тиранка з вас, панно Олено!

      – Чого мене слухаєте? Не робіть сього, наколи вам неприємно.

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

      Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, СКАЧАТЬ