І земля, і зело, і пісня. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ чи мертвого? Подумали люди й вирішили замовити живого: якщо він чимось їм не вгодить, то завжди можна буде його розіп’яти, а мертвому відразу треба поклонятися… Не квапся, господине, підносити меч над моєю головою, для поклонів ще буде час, а нині, коли народові випадає з рук зброя, може пригодитися моя жива мисль».

      Князь гукнув оружних воїв і велів їм вивести співця.

      …Ховалися в ізворах сутінки, розповзався долинами туман. Світало. Данило зійшов з галереї в дитинець, настала пора будити залогу.

      V

      Зореслава підвелася з колоди й пішла назустріч князеві.

      «Зупинись, господине!» – звеліла, і було в тоні її наказу стільки крицевого холоду, скільки в погляді невблаганної рішучості.

      Данило став перед нею в німій покорі, мов гридень перед воєводою. Зелене полум’я Зореславиних очей обпалило його, й зітліла враз у ньому повелительська всевладність; ставши із судді підсудним, він зрозумів, що марно гукати сторожу: права рука Зореслави міцно стиснула рукоять ножа, встромленого за пояс, в образі вродливої жони Митуси стояло перед ним уособлення кари за сподіяне зло; і зі скрухою подумав князь про несправедливість однозначного вироку, коли у княжому присуді над Митусою перевершила заслуги співця його провина.

      Бачив князь, що кари не минути… Не боявся Данило смерті: господину Галицької й Волинської земель вивершувалося шістдесят літ, добрих чотири десятки з них він не сходив з коня, й не завжди сидів у сідлі з паленого золота – а деколи й охляп; і не кожного разу виїжджав у каптані з грецького оловіру – частіше в яриці; бував Данило на коні й під конем, пришпорював свого аргамака в погоні й утечі, сидів на троні й стояв на колінах – життя незмірно втомило князя, тож не ради живота свого заховався нині в Тустанському замку, а ради крихти віри: ще раз гукне Європі, щоб ставала до хрестового походу проти орди… І не смерть з рук месниці лякала тепер його, а усвідомлення, що не тиха просьба потульного Василька й не бундючна похвальба марнославного Лева, токмо трубний голос нинішнього владики земель руських може розбудити заспокоєну Європу, тому хотілося вгамувати справедливий гнів Зореслави словами: «Рано ще вмирати мені, жоно, не поглиблюй своїм нерозважливим вчинком моєї помилки: смерть співця – це тільки непоправна втрата, смерть князя сьогодні – остаточна наша погибель».

      Та не сказав він цього. Понуро дивився в очі Зореслави, яка вийняла з піхов ножа: не встигне князь добути меча, а якби й встиг, то як зведе його над головою челядини, та й сторожу гукати соромотно, – покірно стояв Данило перед своїм суддею, однак спостеріг коротку мить її вагання. Була та мить, мов спалах блискавки, і нею просвітилися міріади думок у свідомості приречених на смерть – чейже й Зореслава покладе свою голову, як тільки звершить помсту, – так в останню хвилину пробігає в пам’яті людини все її довге життя.

      …Месть твоя, жоно, – говорив мовчки до Зореслави Данило, – була б справедливою, СКАЧАТЬ